Зараз, говорячи про ельфів, ми так чи інакше згадуємо ельфів Толкіна - могутніх, прекрасних, які втілюють собою все хороше й нетлінне в цьому світі. Але як щодо інших ельфів? Чи часто ви зустрічали ельфів-злодіїв, ельфів-чоботарів або ельфів-перевертнів?
Так, звісно, Толкін дуже сильно вплинув на всіх нас. І письменники не виняток: більшість авторів фентезі так чи інакше відштовхується від образу толкінівських ельфів. І байдуже, хочуть вони цей образ повторити чи, навпаки, вивернути навиворіт. Однак високі, прекрасні й гостровухі ельфи були каноном далеко не завжди й не скрізь.
Візьмемо для прикладу батьківщину Толкіна і за сумісництвом найбагатше на розповіді про ельфів місце: Британію. У Британії різноманітних ельфів було безліч, у кожному регіоні свій різновид, а то й не один. Наприклад, на півострові Корнуолл жили сприггани, місцеві кельтські дріади. Щоправда, якщо грецькі дріади були юними і прекрасними, то корнуолльські сприггани - навпаки. Їх представляли як некрасивих низькорослих істот, що нагадували деревне коріння у вигляді людської фігури. Сприггани охороняли ліси і стежили за тим, щоб люди в них не надто хозяйнували. Якщо ж хтось рубав занадто багато дерев або полював не на того звіра, сприггани його карали. Зазвичай вони просто з'являлися перед невдалим лісорубом чи мисливцем - моторошнуватого зовнішнього вигляду вистачало, щоб добряче напугати. Якщо ж не спрацьовувало, спригган починав рости. Коли він досягав висоти дерева, навіть у стійких зазвичай здавали нерви. Якщо ж раптом і це не працювало, спригган викликав жахливий вихор і ураган. І ось цей захід успіх мав завжди.
На заході острова в протоці Ла-Манш мешкали морські ельфи (точніше сказати, ельфійки) - моргани. Це були прекрасні і могутні чарівниці, найвідоміша з яких, звісно ж, Фея Моргана з артуріанського циклу. (Не виключено, що до того ж племені належить і Леді Вівіан, Володарка Озера). Моргана - безумовно персонаж не зовсім від світу цього. Це доводиться, крім іншого, тим фактом, що вона - мати знаменитого повелителя фей Оберона. Та й сама Моргана надто вже могутня для звичайної чаклунки, вам не здається?
На півночі Британії, в горах і на островах Шотландії мешкають троу, мабуть, найнеприємніші з усіх ельфів. Анджей Сапковський (до речі, і сам творець вельми специфічних ельфів) припускав, що назва "троу" походить від скандинавського "троль". Неважко в це повірити. Причому, схоже, від тролів у них не тільки назва, а й характер. Троу похмурі, ходять згорбившись, носять сіре, а їхня улюблена розвага - крадіжки, причому не тільки в людей, а й одне в одного. Шотландці троу недолюблюють і побоюються. Зазвичай зустріч із ними нічого доброго не обіцяє - щонайменше, гаманця недорахуєшся. А то й чогось гіршого трапиться.
Однак усе в тій же Шотландії мешкає і зовсім інший різновид ельфів - брауні. Це ельфи, які живуть пліч-о-пліч із людьми і допомагають вести будинок. Брауні беруть на себе всі магічні обов'язки по господарству: стежать, щоб у корів молоко не пропадало, урожай дозрівав вчасно, а пиво виходило міцним і смачним. Так, до пива у брауні особлива слабкість. При цьому брауні принципово не приймають ніякої нагороди за свою працю, за винятком медових пирогів. Та й ті їм краще не вручати, а підкидати, щоб ельф знайшов їх ніби випадково. А більше нічого їм дарувати не можна - образяться. Особливо це стосується одягу: якщо вдячні господарі подарують брауні одяг, той образиться і піде з дому назовсім. (До речі, нічого не нагадує?... Правильно! Джоан Роулінг теж розуміється на британській міфології!)
А якщо зазирнути в сусідню Ірландію, то там можна знайти і зовсім унікальних істот - лепреконів. Строго кажучи, це не зовсім ельфи. Звідки взялися лепрекони, достеменно не відомо. Вважається, що це нащадки Туата Де Дананн, напівбожественного племені, яке колись населяло Зелений острів, але і це не точно. Лепрекони - одинаки, компанію не люблять, зазвичай подорожують всією Ірландією, періодично зупиняючись то тут, то там, щоб полагодити черевики. Їх за це прозивають "духами-чобітниками". Виглядають вони як добре вбрані солідні пани середнього віку, з рудими бородами і в незвичайних капелюхах. Інколи це загострений капелюх-колпак, інколи - крислатий капелюх у стилі Гендальфа, а інколи взагалі треуголка! Капелюх у лепрекона чарівний, його він використовує як чарівний інструмент, а часом і як зброю. До речі, звичний нам образ чоловічка в зеленому костюмі - винахід XX століття. Насправді лепрекони одягаються набагато різноманітніше: хтось у куртку, хтось довге пальто, хтось навіть у військовий плащ. На головах у них незмінні капелюхи, на ногах - черевики з пряжками, а в деяких модників ще й "єлизаветинський" комір на шиї! А улюблений колір у них - червоний. Один з ірландських авторів пише про лепрекона: "Його веселе, кругле обличчя може змагатися за червоністю лише з його курткою".
Як бачите, фольклорні ельфи неймовірно різноманітні. А що ж з ельфами авторськими? І знову, незважаючи на вплив Толкіна, різні автори пропонують різні бачення цього чарівного народу.
Уже згаданий у статті Анджей Сапковський (який, до речі, дуже поважає Толкіна та його творчість) не міг пройти повз ельфійську тему. На перший погляд, його ельфи мало чим відрізняються від канонічних толкінівських: прекрасні, довгоживучі, з неймовірним рівнем розвитку наук і культури. Одним словом - Старша Раса як вона є. Але якщо придивитися уважніше, відмінностей набереться дуже багато. Перш за все, ельфи Сапковського, як би сказати... наділені всіма недоліками характеру, які притаманні людям. Вони зарозумілі, гордовиті, злопам'ятні, часто недалекоглядні й нестримані. До людей вони ставляться з погано прихованим презирством (утім, це взаємно). По-друге, сам стиль оповіді Сапковського більше уваги приділяє не міфу (як у Толкіна), а брудній і некрасивій прозі життя. Це призводить до того, що ельфи у нього часто опиняються в дуже незвичних для них ситуаціях. Вони піднімають повстання, плетуть політичні інтриги, і навіть організовують партизанські загони і займаються справжнісіньким тероризмом (скоя'таелі). Ельфи-терористи, так. Цікаво, що сказав би на це Професор?
Своє бачення ельфів є і у сера Террі Пратчетта. Як відомо, його Плоский Світ - один суцільний насміх над європейською міфологією, всією одразу. І ельфи не виняток! Згідно з сером Пратчеттом, ельфи - істоти хитрі, шкідливі, підступні і... жахливо некрасиві. Вони довготелесі, кістляві, одягаються у що завгодно (при цьому самі твердо впевнені, що їхній смак в одязі чудовий). А король ельфів і зовсім має роги і копита! За характером вони не менш огидні: егоїстичні, недалекі, марнославні й абсолютно позбавлені жалості та емпатії. Ельфи у Пратчетта люблять розважатися музикою і танцями, проте не вміють ні того, ні іншого. Однак більшість людей твердо переконана, що ельфи неймовірно красиві, а їхній спів просто чарівний. У чому ж справа? Дуже просто: ельфи - майстри облудних чар і відводу очей. Їхні чари настільки сильні, що побачити справжній вигляд ельфа (і почути голос) практично неможливо. Ельфійським чарам піддаються практично всі, за винятком особливо раціональних і неромантичних особистостей, про яких самі ельфи кажуть "залізна голова". Заліза вони, до речі, бояться - тут міфологічний канон дотримано на всі сто.
Як бачите, ельфи бувають дуже різними. Не всі з них мудрі, не всі прекрасні, не всі навіть гостровухі. Що ж їх об'єднує? Гарне запитання... Можливо, людська тяга до чудесного і незвичайного? Але ж воно теж всяке може бути...
А яких літературних (і не тільки) ельфів знаєте ви? Який образ вам найбільше подобається?
Женя Орінго
