Міфи різних народів зазвичай красиві й читаються як казки - недивно, що купа сучасного фентазі бере виток саме у них. Але сюжети в міфах часто досить похмурі, а персонажі далекі від ідеалів доброти й гуманізму. Утім, чи всі? Яким би похмурим простором не був міф, у ньому все ж таки знаходиться місце добрим духам.

Іноді та чи інша сутність може виглядати вельми грізною, але на ділі виявлятися не чудовиськом, а навпаки, могутнім захисником. Такі, наприклад, фаелади (faoladh) - ірландські перевертні. Це люди-вовки, які вільно змінюють вигляд, а часто поєднують у собі риси одночасно людські та звірині. Виглядають вони вельми грізно. Але насправді вони не хижаки, а навпаки, захисники людей, готові прийти на допомогу в разі небезпеки. Кажуть, що фаелади залюбки рятують мандрівників, які збилися зі шляху або потрапили в біду під час подорожі, а також наглядають за дітьми і захищають їх. 

Малюнок Nathan J. Anderson

Звідки ж узялися такі нетипові перевертні? Одна з версій така: в одному з ірландських королівств під назвою Оссорі жив могутній воїн на ім'я Лайнех Фаелад (до речі, від слова faol, тобто "вовк"). Був він не тільки воїном, а й великим чаклуном, а його улюбленим заняттям, якщо вірити літописам, було "вовкування". Іншими словами - він перетворювався на вовка і в такому вигляді гуляв лісами, полював і бився з ворогами. Свої чаклунські вміння він передав дітям, а ті - своїм дітям; так і з'явилися в Ірландії "перевертні з Оссорі", нащадки Фаелада, які отримали ім'я на честь легендарного предка.

Фаелади відрізняються від континентальних побратимів не тільки добротою і благородством, а й тим, що свої перетворення вони вміють контролювати. Вони змінюють обличчя за власним бажанням; більшість, утім, віддає перевагу вовчому вигляду, оскільки в такому вигляді вони набагато сильніші та швидші. У мирний час ірландські перевертні наглядають за дітьми і мандрівниками, а під час війни б'ються з ворогами у вовчій подобі. На звичних нам вервольфів вони зовсім не схожі - можливо, тому, що в будь-якій подобі людського в них усе ж більше, ніж звіриного.

На фото: підвіс "Вовки"

Ще одна сутність, грізна і добра водночас - Краконош, гірський дух родом із Чехії. Чехія оточена горами з усіх боків: найвищий хребет біля кордону з Польщею називається Краконош. Так само звуть і його господаря - велетня з довгою сивою бородою, у крислатому капелюсі та з посохом у руках. Утім, це далеко не єдине його обличчя. Середньовічні джерела розповідають, що Краконош полюбляє змінювати вигляд: може постати у вигляді шахтаря, мисливця, мандрівника, або навіть дикого коня чи ворона.

Здавалося б, від зустрічі з духом гір добра не чекай. Однак Краконош, на щастя, не такий. Навпаки: він допомагає мандрівникам знайти шлях у горах, захищає від зсувів і буревіїв, а інколи може навіть підказати, де знайти заховані скарби... Краконош поважає шахтарів і допомагає їм відшукувати найбагатші жили. Але кого гірський дух справді не любить - це жорстоких і жадібних людей. На них він може наслати бурю, хуртовину і навіть лавину! Чехи, які живуть у горах, стверджують, що і з чужоземними загарбниками Краконош не церемониться: за нагоди може обрушити їм гори на голови в прямому сенсі слова.

На фото: каблучка "Вершини перемоги"

Ще один приклад - голландські гноми. Це зараз Голландія - багата і процвітаюча країна, але в середні віки все було зовсім інакше. Мало того, що землю доводилося відвойовувати біля моря, так і сама земля при цьому була вельми неродючою. Виростити на ній хоч щось коштувало величезних зусиль. Однак у багатьох регіонах Голландії роботу людям полегшували місцеві гноми. Кажуть, гноми оселилися там з незапам'ятних часів, а свої підземні міста чомусь любили будувати на місці колишніх римських фортець. Зовні гноми майже не відрізнялися від людей - хіба що зростом. А ще вони володіли магією: могли змусити землю приносити більше врожаю, відігнати хвороби від худоби та людей, а також неймовірним чином справлялися з будь-якою роботою за короткі терміни. Наприклад, розповідають історію про бабусю-гнома, яка допомагала жінкам прясти і за ніч могла напрягти вовни на кілька днів.

Гноми здавна жили з людьми у своєрідному симбіозі: допомагали їм з роботою, а натомість отримували їжу (найвишуканішим делікатесом вважалися вершки) і тютюн. Усі історії про голландських гномів дуже конкретні й рясніють топонімами: усі чудово знали, під яким саме пагорбом і біля якого лісу гноми живуть. Ба більше, від регіону до регіону їхні звички, звичаї та "сфери діяльності" різнилися.

Кажуть, що гноми зникли зовсім недавно - на початку 1950-х рр. Розповідають, що взимку чи то 1951, чи то 1952 року один необережний мисливець поранив із рушниці гнома - та не простого, а гном'ячого короля Кіріє! Сам мисливець зрозумів це не одразу: лише через кілька днів, проходячи повз пагорби, він почув плач і голосіння: "Кіріє помер!". Тоді-то він і зрозумів, що сталося, але виправити вже нічого було не можна: після похорону короля гноми пішли спочатку з тих місць, а потім і з інших земель Голландії. Більше їх ніхто не бачив... Сумна історія. Хоча, хтозна, може, й залишилося в Голландії хоч одне гном'яче сімейство?

Пам'ятник гном'ячему королю Кіріє в селі Хугелун

Міф - це красиво і небезпечно. Мало які казки бувають добрими від початку до кінця. І тим не менш, місце доброті знаходиться навіть у найсуворіших історіях. Зауважте: часто доброту проявляє той, хто має чималу силу - чаклун, велетень, та хоча б гном-чарівник. Отже, доброта - найкращий показник справжньої сили. 

А що ви про це думаєте? І чи знайомі вам добрі міфологічні персонажі?