В мистецьких навчальних закладах завжди приділяють багато уваги руху Мистецтва та ремесл, що бере початок у Великобританії 19 століття. Бо без цього культурного явища важко уявити історію мистецтва й особливо появу такого напрямку як дизайн.

Та поки ми захоплюємося західними майстрами, зовсім поруч, в історії нашої країни, можна знайти чимало видатних творців, які не поступатимуться своїм закордонним колегам.

Олена Кульчицька залишила по собі неоціненний спадок, а її багатогранна творчість й понині надихає творчих людей. Її цікавили різноманітні прояви мистецтва і скрізь вона виказувала неабияку майстерність, винахідливість, оригінальність. Це важко уявити, але натхнення у цієї витонченої панянки вистачало і на проєктування дизайну меблів, і на розробку візерунків для килимів, на етнографічні дослідження народного одягу та на малювання ескізів сучасного вбрання з національними українськими елементами. А ще був живопис, графіка, металопластика, гончарство і навіть створення прикрас. З 1909 року художниця — учасниця 60 виставок у Львові, Берліні, Варшаві, Відні, Празі, Римі, Торонто, Чикаго, Гельсінкі, Києві, Москві. Вона була перша українська художниця  у техніці  графіки. Уявіть тільки, яку світову славу могла б отримати ця українка, живи вона у більш сприятливі для творчості часи.

Нижче чотири випадкові роботи, що ілюструють багатство техніки та матеріалів, що Олена Львівна застосовувала у своїй роботі. В кожній свій унікальний стиль.

Народилась Олена Львівна у 1877 р. у Бережанах, невеличкому містечку на Тернопільщині. Сім’я жила скромно, та завдяки непересічному таланту матері, Марії Яківні, Олена та її сестра Ольга були гарно вдягнуті, завжди по останній моді. Отже, в сім’ї була присутня творча атмосфера, сама Олена мала хист до малювання — залишалось тільки розвити ці здібності. От тільки жіноча освіта в той час була явищем вкрай рідкісним навіть у Європі. Вважалось, що дівчині достатньо закінчити середню школу чи гімназію, аби влаштувати своє життя.  Олені пощастило — після умовлянь старшої сестри батько відправив вчитись її у Віденську Художньо-промислову школу – тогочасну Академію Мистецтв, єдиний вищий навчальний  заклад в Австро-Угорщині, куди приймали дівчат. Ольга розуміла, що молодша сестричка талановитіша і має потребу розвивати свої здібності.

Положення батька дозволило не тільки оплатити навчання, а й утримувати дівчат після нього — закінчивши академію екстерном Олена подорожує Європою разом з сестрою.  Та коли батько помирає, Олена фактично сама забезпечує себе, сестру та матір. Перша та Друга світові війни та радянська окупація стали справжнім випробуванням для родини. Олена ніколи не виказувала політичних вподобань, та все ж мала чітку громадську позицію і просто була закохана у все українське. Вона весь час допомагала колегам, відстоювала права політично ув’язнених, опікувалася збереженням української культурної спадщини.

Меблі за дизайном Кульчицької

Узяти хоча б її дослідження під час роботи у Львівському музеї етнографії з 1938 року. Художниця створила безліч зразків національного вбрання з різних регіонів і різних часів. Вона настільки досконало знала орнамент кожного краю чи навіть села, що безпомилково розпізнавала по костюму звідки родом її володар.

До того ж вона розмовляла українською мовою, по-галицькому. Навіть зовнішній вигляд видавав, що перед вами витончена, обдарована та освічена жінка. Олена Львівна шила одяг у кращих кравчинь, мала комплекти в єдиному стилі від взуття до капелюха. Не дивно, що вона викликала непорозуміння та заздрість у відданих будівників комунізму.

Радянська рада не влаштовувала переслідування художниці, але намагалася обмежити її активну діяльність. Чисельні картини, що малювала Кульчицька, не виставлялись в галереях.  Згодом її позбавляють права викладати, бо українські наративи, які вона несе студентам, йдуть в розріз з політикою й позбавлені радянської ідеї.

Що ж до ювелірного мистецтва, яким мисткиня захоплювалась в юності, то це була дійсно мальовнича сторінка в українській культурі. Саме Кульчицькій ми завдячуємо відродженням перегородчастої емалі – давнього виду ювелірного мистецтва, відомого в Україні ще у княжі часи. Навчаючись у Відні, Олена Кульчицька вступила до «Спеціального ательє для художньої емалі», де протягом 1905-1907 років опановувала цю техніку. За випускну роботу – декоровану скриньку — на конкурсі Торгово-промислової палати 1907 року вона отримала першу премію «Preis der Max Maut. Kunstgewerbeschule».

Потім Олена Львівна пробувала повернутися до цієї роботи в  Україні, Перемишлі, та за відсутності газу не отримала бажаних результатів. Та й ті дивовижні речі, що Кульчицька створила власними руками, зачаровують й досі, бо пройняті традиціями українського мистецтва та жагою юної мисткині зробити навколишній світ краще.

Наталія Орінго