Ворожіння настільки міцно закріпилось у нашій буденності, що з ним вимушені рахуватись і в соціальному, і в культурному і навіть в політичному житті. Скільки доленосних рішень було прийнято завдяки розкладу на картах або кришталевому шару. Чи, навпаки, не прийнято.
Зустріч з ворожкою для візитера подія виняткова, коли відчиняється вікно у майбутнє і спадають усі таємниці. Чим не значущий випадок в житті? Адже від нього під час залежать романтичні стосунки, положення в суспільстві та кар’єра. Тож цілком зрозуміло, коли тема ворожіння стає цікавою для митців: художників, музикантів, скульпторів та поетів. Зловити момент життя, в якому зустрілись допитливість, здивування, віра, бажання контролю з одного боку та … А от в якому образі зображають ворожок, пропоную дізнатись на прикладах.
Ворожіння має суперечливу історію, позначену скептицизмом і навіть відкритим протестом з боку наукових і релігійних спільнот. Його критикували за експлуатацію вразливих людей і пропаганду забобонних вірувань, що зрештою призвело до кенселінгу віщування в різних культурах у різні епохи. Тому ворожіння і зображалось у різні способи, наголошуючи на суперечливих аспектах.
«Ворожка» Жоржа де Латура є одним із найвідоміших зображень ворожіння і показує провісницю у негативному світлі. Судячи з портрета, ця жінка багато бачила в житті та легко може увійти в довіру, граючи емоціями співрозмовника. Особливо коли це зовсім молода людина, уяву якої легко захопити яскравими передбаченнями.
Де Латур показує сцену, коли довірливий парубок настільки забувся, що й не помітив, як опинився в оточенні шахрайок і ті вже цуплять в нього золоті ланцюжки. Невідомо, чи мав сам де Латур негативний досвід спілкування з ворожками. Скоріш він просто відобразив суспільну оцінку цієї діяльності у 17 сторіччі, тобто поширену думку про ворожіння як про грабіжницьку, нечесну форму заробляння грошей.
Такої самої думки про ворожок з огляду на наступні дві картини був і Караваджо. В 1594 році він написав першу версію картини «Ворожка» або «На удачу». Позувала митцю справжня ворожка, яку він запросив до майстерні, тільки-но познайомившись на вулиці. Юнак праворуч явно зачарований словами жінки, а та не втрачає часу і непомітно знімає з руки клієнта каблучку.
За легендою, коли картина була закінчена, ворожка забрала в художника обід та останні гроші. Можливо тому він зробив другу версію цієї картини, на якій зобразив ворожку ще більш розкутою та впевненою, а хлопця більш юним та вразливим.
Наступні полотна не викривають у діях ворожок ніякого криміналу, проте красномовно вказують на ступінь довіри до віщувань та передбачень і те, як люди реагують на «неминучість» майбутнього. На полотнах Вільяма Сіднея Маунта та невідомого художника одне й та саме ворожіння – на кавовій гущі. Але на картині «Дві жінки з чашкою» дівчина безстрашно вглядається у затінок порцелянового горнятка, нібито намагаючись віднайти непомічену крупку кави та «покращити» тим самим пророцтво.
На картині «Осад у чашці» гостя ворожки кокетує та ховається від її погляду, ніби застерігає від надмірної відвертості, небажаної в присутності третього персонажа.
Чарльз Едвард Галле для сюжету свого полотна обрав ворожіння по руці. Не знаю, чи вважається воно більш авторитетним поруч з картами Таро чи кришталевим шаром, але смиренний вираз обличчя дівчини та скоцюрблений палець ворожки, як незаперечний вирок, не залишають сумнівів — майбутнього вже не виправити.
На полотнах Ромеро де Торреса та Анрі Лебаска ворожки й їхні клієнтки виглядають як подружки, а саме ворожіння здається звичайною розвагою. От тільки результат дуже залежить від запиту. На полотні іспанця самі фарби говорять, що райдужного віщування годі й чекати. Причиною візиту є скоріш за все нещасливе кохання, на це вказує і сцена на другому плані: чоловічий силует, що поспіхом віддаляється від жіночого.
Можливо подібний настрій був би на картині Анрі Лебаска, якби той обрав замість сонячно-літніх яскравих плям мінорну палітру темних відтінків. Та перед нами майже сієста і віщування обіцяє бути приємним.
Ворожка на полотні Альберта Анкера (1880р.) також не викликає антипатії. Вона просто вдягнена й скоріш за все веде скромне життя. Не в’ється навколо своїх гостей, улещуючи марними обіцянками, напроти, ніби намагається застерегти поглядом від помилки. Те, що до ворожки завітали дві дівчини, вказує на любовну причину візиту, деталі якого можна довірити лише подрузі. Задумливі вирази обличчя вказують на те, що слова ворожки неприємно здивували дівчат й можливо навіть засмутили. Ворожка вказує однією рукою на карту чирвового валета й тримає в іншій карту з піковою дамою. Ось вона, причина суму — вся справа в суперниці! Анкер у своїй роботі зумів показати мудрість та розсудливість, яких багатьом з нас не вистачає у складних ситуаціях.
І наостанок картина Тараса Григоровича Шевченка «Циганка-ворожка». Сама по собі вона є прекрасним взірцем стилю українського митця, але у зв’язці з більш відомим полотном «Катерина» вимальовуються цікаві причинно-наслідкові зв’язки. Звісно, дослідники творчості Шевченка вбачають у фігурі дівчини лише акварельну замальовку до більш фундаментальної роботи. Та нам ніщо не заважає уявити, що дівчина свого часу неуважно поставилась до віщування циганки, про що і пожалкувала згодом.
У людства переважно складні стосунки з часом, минулим чи майбутнім — все одно. Тому існує таке велике бажання випередити час, дізнавшись наперед про можливі події, тому існує такий великий попит на ворожіння. Звісно, спокійніше жити в передбачуваному світі, та, на щастя, досі не існує такого віщування, що могло б достеменно передати всі деталі майбутнього. Бо тоді б нам бракувало відваги та надії змінити хід історії.
Наталія Орінго
