Ми прагнемо добра в житті майже підсвідомо. У найменших його проявах, у ледь помітних рисах.
Навіть закостенілі злодії, що не уявляють ані дня без того, щоб не занурити світ у пітьму, в межах своєї особистої бульбашки культивують добро для себе ж дорогеньких. Не вміє наше тіло, що створено за таємничими законами всесвіту, функціонувати без лагідного дотику, щирої посмішки, сильного плеча. Це незриме світло пульсує в тілі, допоки в ньому тліє життя. Тільки одні егоїстично живляться ним, а інші щиро діляться з оточенням.
Людство поки не віднайшло кращого засобу генерувати добро, аніж розповсюджувати його світом власноруч — думками, словами, діями. Так плететься ланцюг щирості, лагідності, ніжності, взаємоповаги, від одного доброго серденька до другого і так далі. Аж поки не натрапить на холодне і кам'яне — в такому не викувати нову ланку добра, як не намагайся. Адже для цього потрібний жар, що розгоряється на відданості та жертовності.
Бажаємо вам, щоб кожен день був окреслений цими ланцюжками добра. Щоб вони страхували в часи, коли не відчуваєш опори під ногами, вели до цілі та надавали сили для продовження тендітного плетива.
Наталія Орінго
