Троє людей читають одне й те саме: та чи сприйматимуть вони прочитане однаково? Звісно, що ні – особливо якщо йдеться про текст складний, насичений алюзіями та сенсами. А як щодо пісні? У трьох різних виконаннях це будуть три різні пісні – і ми переконаємося в цьому просто зараз!

 Історія перша.

1978 рік. Зйомки кінофільму «Наталка Полтавка». Володимир Скубак (Возний) та Владилен Грицюк (Виборний) виконують пісню на слова Григорія Сковороди у адаптації І. Котляревського – і в їхньому трактуванні вона перетворюється на справжню гумореску.

Важко одразу збагнути: чи то засудження здирництва та збагачення будь-якою ціною, чи, навпаки, неформальний гімн тих, кого «манить к наживі свій біс»? Та як би там не було, від спостереження за цими самовпевненими товаришами настрій парадоксальним чином підвищується – а у тексті пісні на передній план виходить сатиричний геній Сковороди.

 Історія друга.

2025 рік, весна у воєнному Харкові. Ритм пісні суттєво змінюється – адже до виконання долучаються Харківський літературний музей та Сергій Жадан. В енергійних, урбаністичних нащадках Сковороди легко впізнати харківський дух: вони живуть у місті, яке любив філософ, і, попри щоденні обстріли, вперто займаються своєю справою. Шурхотять сторінки, поспішають трамваї й автобуси, біля Градуснику зустрічаються красиві дівчата, срібні прикраси-символи знаходять своїх власників – і над усім цим з програвача у книгарні звучить старовинне, але напрочуд актуальне «Всякому місту свій нрав та права…».

Харків точно має свій нрав, і створюючи його образ у сріблі, в Орінго ще раз упевнилися: це місто не зупиниться й не скориться. Завдяки відео, знятому на найважливіших харківських локаціях (зверніть увагу на «КнигоУкриття» у кадрі – ми до нього ще повернемося), там, де небайдужі люди волонтерять, лагодять, відбудовують і творять нове, – та завдяки пісні з альбому Skovorodance, вдалося вловити й передати цей настрій на всі 100%.

 Історія третя.

2025 рік, похмурий листопад. Навіть у вперто-незламному Харкові все вкривається сірою мрякою. І раптом відчиняються двері крамнички Орінго – диво, про яке навесні, коли знімали відео, ще навіть не мріяли. Відкривати ювелірну крамницю у Харкові під час війни? Та якщо у місті залишаються люди, працюють книгарні, відбуваються івенти і навіть виставки – то чому б ні?

Орінго готується до відкриття, крамничка нетерпляче чекає перших відвідувачів – і саме в цю мить книговидавець Олександр Савчук, власник каварні-книгарні «КнигоУкриття», який від часу попередніх зйомок став добрим другом Орінго, приходить із дорогоцінним подарунком: піснею. Ніжний передзвін бандури, заплющені – як годиться – очі бандуриста, старовинний мотив і чиста гармонія сковородинських слів знову наповнюють Харків. 

«Всякому серцю своя є любов», – пише Сковорода. І в Орінго підхоплюють цей мотив: любов та своєї справи та віра у людей неодмінно принесе свої плоди та збережеться у історії. А як саме і у чиєму серці вона відгукнеться – вирішувати вже не нам.

Всякому городу нрав і права,
Всяка імієт свой ум голова,
Всякому серцю своя єсть любов,
Всякому горлу свой єсть вкус каков.
А мні одна только в світі дума,
А мні одно только не йдет с ума.

Петр для чинов угли панскії трет,
Федька купец при аршині все лжет.
Тот строїт дом свой на новий манір,
Тот все в процентах: пожалуй, повір!
А мні одна только в світі дума,
А мні одно только не йдет с ума.

Тот непрестанно стягаєт грунта,
Сей іностранни заводит скота.
Ті форміруют на ловлю собак,
Сих шумить дом од гостей, как кабак,
А мні одна только в світі дума,
А мні одно только не йдет с ума.

Строіт на свой тон юриста права,
С диспут студента тріщить голова,
Тих безпокоїт Венерин амур,
Всякому голову мучит свой дур.
А мні одна только в світі дума,
Как би умерти мні не без ума.

Тот панегірик сплітаєт со лжей,
Лікар в подряд ставит мертвих людей,
Сей образи жирових чтет тузов,
Степка біжит, как на свадьбу, в позов.
Смерте страшна! замашная косо!

Ти не щадиш і царських волосов,
Ти не глядиш, гді мужик, а гді цар —
Все жереш так, как солому пожар.
Кто ж на єя плюєт острую сталь?
Тот, чия совість, как чистий хрусталь.

Григорій Сковорода, 1760-і рр.