Коли мене питають ті, хто подалі від Харкова, як це я так добре тримаюся у поточних умовах, то відповідаю майже не замислюючись: життя не зупиняється навіть під час війни. 

Це не якась там моя особиста надлюдська витримка або буддійська стриманість емоцій, хоча дійсно вважаю, що усі поняття з коренем ТРИМ наразі теж важлива українська зброя. 

Протилежність сакраментальної зневіри — ніяк не віра, а дії й постійне утримання мети перед очима. Коли бачу, за що бореться наша країна, від якого пекла ми відокремлюємося у цій війні, розумію важливість витримки. 

А ще бачу — тримаються мешканці Харкова і відчуваю Орінго важливою часточкою живого міста. 

Бачу — тішать українців наші прикраси та дописи і намагаюся підтримувати срібну магію кругів Орінго попри усі обмеження.

Бачу всіх близьких та далеких, відчуваю неймовірну близькість до неба й землі одночасно, тримаю горизонт планування на  тиждень вперед та цікаві світлини для настрою. І живу як живеться, бо іншого життя, іншої справи та іншої країни в мене немає.

А як раптом витримка починає вібрувати від перенавантажень, пройдуся хоча б півгодинки та прочитаю щось віршоване-потужне. Прочитаю вголос як мантру, щоб повернути собі чітке бачення. Ви тільки вслухайтеся в ці рядки Ліни Костенко:

І все на світі треба пережити,

І кожен фініш – це, по суті, старт,

І наперед не треба ворожити,

І за минулим плакати не варт.
 

Тож веселімось, людоньки, на людях,

Хай меле млин свою одвічну дерть.

Застряло серце, мов осколок в грудях,

Нічого, все це вилікує смерть.
 

Хай буде все небачене побачено,

Хай буде все пробачене пробачено,

Хай буде вік прожито, як належить,

На жаль, від нас нічого не залежить…
 

А треба жити. Якось треба жити.

Це зветься досвід, витримка і гарт.

І наперед не треба ворожити,

І за минулим плакати не варт.
 

Отак як є. А може бути й гірше,

А може бути зовсім, зовсім зле.

А поки розум од біди не згірк ще, –

Не будь рабом і смійся як Рабле!
 

Тож веселімось, людоньки, на людях,

Хай меле млин свою одвічну дерть.

Застряло серце, мов осколок в грудях,

Нічого, все це вилікує смерть.
 

Хай буде все небачене побачено,

Хай буде все пробачене пробачено.

Єдине, що від нас іще залежить, –

Принаймні вік прожити як належить.

Будемо жити та робити усе можливе і неможливе для перемоги. 

О.М.