.. Так закінчуються казки — і починається серйозне доросле життя. У якому, між іншим, історично панує саме жінка. Так, на українських теренах був і є поширеним саме матріархат. Тож сьогоднішній есей від Анастасії — саме про це.

Якщо будете читати дітям українські побутові казки, то зверніть увагу на жінок у них. Вони там, по-перше, є. На відміну від схожих казок у сусідських культурах, жінки там — не декорація і не функція. Вони живі, окреслені, у них є характер (переважно не дуже солодкий, але про це згодом). Вони діють, рухають сюжет, у них є мотивація… Це повноцінні персонажі. Так само, як і суто історично завжди було з жінками в Україні. Одразу обмовлюся, що громада від громади, родина від родини відрізняються, і авжеж, повноцінними правами українські жінки заволоділи не одразу… Але порівняно з їхніми північно-західними сестрами, українки були набагато більш вільні та незалежні. Тож будемо говорити узагальнено, під необачними «усі» і «завжди» маючи на увазі «переважно» та «здебільшого».    

На фото: підвіс та сережки "Засіяне поле"

У родину молодиця вступала з посагом, і цей посаг лишався її власністю. Піти вона могла з ним же, а ще мала право поділити родинне майно і взяти свою частку. Подекуди наречена, яка прийшла на обійстя з худобою, ставши жінкою, сама продавала приплід від цієї худоби і розпоряджалася грішми, які з цього мала. Також жінка могла напрясти чи наткати, нашити і навишивати зверх того, що потребувала родина, щоб мати товар на продаж. Раду в родині теж часто тримали саме жінки, з мовчазної згоди чоловіків або поза їхніми шумними радами провадили свої, і потім виходило, що «як ви, тату, скажете, так по-мамчиному й буде». Багато де чоловік ухвалював рішення щодо хати, землі, худоби, а жінка — щодо грошей, хатнього начиння, одягу, меблів. Шлюби часто укладали фактично жінки, зводячи й домовляючись. Звісно, на ті часи вони мали бути трішки маніпулянтками, трішки упередженими, трішки собі на умі… Але коли століттями в інших культурах такими ж були чоловіки, їм це в вину не ставилося, так?

Чому так сталося? Січі й війни забирали чоловіків, наймитщина й рекрутщина вигрібали й тих, хто лишався. Тож упродовж довгих десятиліть жінки акумулювали й передавали від баби до онуки, від свекрухи до невістки і досвід, і знання, і прийоми хитрощів… Така вже у нас ментальність, і вона, колись заклавшись, не змінилася й досі. Українці — хлібороби, гречкосії, і пишалися цим завжди. Хазяйновиті, працелюбні, вони неабияк утомлювалися, і тягти все на собі не бажали і не могли. Авжеж, до повноцінного рівноправʼя було ще жити й жити, але як на ті давні часи, то можна сказати, що в українських родинах часто були партнерські стосунки. Специфічні, як на наш сучасний смак… Але і повагою жінки користувалися, і майно мали, і чоловікам могли дати пораду, яку б вислухали й прийняли до уваги.

На фото: підвіс та сережки "Жіноча сила"

І у певній мірі так лишилося і дотепер. Тільки в іншій формі: окрім того, що домоглися і домагаються прав та свобод, жінки перебрали на себе функцію рушійної сили в стосунках і родині. Саме жінка у більшості випадків буде ставити питання «хто ми один одному» і «куди ми рухаємося», дає сигнали щодо бажаного розвитку подій, впливає на прийняття важливих рішень, аналізує і шукає можливостей. Це і є влада, насправді — вона у того, хто активний, хто не боїться жити це життя. Дивилися «Спіймати Кайдаша»? Порівнювали з оригінальною «Кайдашевою сімʼєю»? От і маєте. Що тоді, що зараз і сваряться, і миряться, і вирішують, і борються за кращу долю саме жінки. Кайдаші ж, усі втрьох, хоч і смикаються, але так чи інакше пашуть в тій борозні, яку задали їм їхні жінки, будь то мати, дружина чи невістка. Складається враження, що українка «вічно незадоволена» чи «пиляє», але роззирніться: часто саме завдяки таким жінкам, що скеровують своїх чоловіків, сімʼя не застигає, не стагнує.

На фото: каблучка "Дружня родина"

Звісно, були і є й інші моделі родин, інші стосунки, інші традиції. Але сьогодні хочеться сказати ось що: українки є сила. І на цю силу ми з прабаби-княгині Ольги змушуємо чоловіків зважати. Добре це чи погано, кожна родина вирішує для себе.

..і жили вони довго і щасливо. Довго, бо мали для чого. Щасливо, бо знали, як.

Анастасія Орінго