«Якщо дуже довго сидіти на березі річки…», — такими словами розпочинається відомий давньокитайський вислів. А неочікувану кінцівку для нього за бажанням могли б скласти англійці: «Якщо дуже довго сидіти на березі річки, то можна побачити скарби».
Кожен мешканець Лондона знає, що на березі Темзи можна знайти не тільки скалки пляшок та дрібне сміття. Ця річка є справжнім вікном в минуле і кожний відплив викидає на суходіл чимало цінних артефактів. Просто прогулюючись узбережжям можна побачити шпильку придворної дами епохи Тюдорів, скалки старовинного чайного сервізу, монети і навіть фібулу з тоги якогось древнього римлянина. Та той скарб, що нас цікавить, одразу впадає в очі з-поміж інших: він наче палає в променях сонця своїм червоно-яскравим світлом.
Гранати! Якщо пощастить, за раз можна знайти не один і не два камінчики чудової ювелірної якості! Головне, аби в шукача була відповідна ліцензія на збір темзських гранатів, інакше таке збиральництво є незаконним.
Та головна цінність темзських гранатів не в їхньому розмірі, кольорі чи способу видобутку, а в таємниці походження — адже в Англії нема родовищ цих коштовних каменів. Тож звідки в річці взялись ці скарби та ще й в такій кількості? Вчені й досі ламають голови над цим питанням, але все ж надають перевагу іноземному походженню каменів.
Лондон впродовж своєї історії був важливим торгівельним вузлом. Чим більше колоній опинялось під владою імперії, тим більше кораблів з екзотичними та цінними товарами швартувалось в портах британської столиці. Цілком можливо, що гранати, якими зараз рясніє Темза, колись давно були привезені з Індії. Як же вони опинились у воді? Можливо корабель з якихось причин пішов на дно разом з усім товаром у трюмах? Навряд чи, бо цінний вантаж неодмінно спробували б дістати, а корпус корабля завадив би течії рознести вміст трюмів на велику відстань.
Скоріш за все такий цінний подарунок річці зробили контрабандисти. Період з XVII до середини XIX століття був розквітом контрабанди. Через це було навіть створено окремий підрозділ поліції, яка сплавлялась Темзою на човнах та контролювала розвантаження човнів.
Та шалений попит на імпортні товари за привабливою ціною підживлював інтерес злочинців. Англійці не хотіли купувати втридорога вино, тканини й коштовності, якщо те саме можна було отримати значно дешевше, хоча й незаконно. Уявіть різницю у вартості в порівнянні з чорним ринком, якщо мито на ті ж самі імпортні гранати становило 70 відсотків.
Як провезти товар непомітно? Перед заходом в порт скинути його в воду, а потім за слушної нагоди, після відпливу, повернутись за сховком. Та віднайти мішок в Темзі — все одно що голку в сіні. Крім того, при падінні він міг зачепитись за щось та порватись. Тож спочатку єдині, хто міг дивуватись неочікуваному багатству, були риби й раки. І тільки через століття річка почала повертати людям їхні скарби, хоча справжнім власникам вони вже давно непотрібні.
Наталія Орінго
