З депресією в сучасному суспільстві так чи інакше знайомі багато хто - часом, на жаль, ближче, ніж хотілося б. Всупереч популярному стереотипу, депресія - явище зовсім не нове: якщо поглянути вглиб історії, можна побачити, як багато відомих особистостей стикалися з цим станом. А заодно подивитися, як вони з ним справлялися.
Про депресію існує безліч стереотипів, і найголовніші, мабуть, найголовніші серед них - «раніше ніякої депресії не було» і «в успішних людей депресії не буває». Депресія - стан не тільки морально-психічний, а й біохімічний: це в прямому сенсі слова порушення хімічного балансу в мозку. Тож логічно припустити, що якщо сотні років тому мозок у людей був точно таким самим, як і зараз, то і порушення в ньому відбувалися такі самі. Так само логічно припустити, що якщо устрій нашого з вами мозку не надто сильно відрізняється від устрою мозку знаменитого вченого або політика, то і депресії будуть з однаковою ймовірністю вражати і нас із вами, і різних видатних діячів.
Ця добірка покликана показати, що депресія - не вигадка і не модне явище, що до відомих людей вона приходить так само, як і до простих. А ще, що люди, які страждають від депресії зараз, перебувають у непоганій компанії.
Авраам Лінкольн. Людина, яку заслужено вважають найвидатнішим президентом Сполучених Штатів, боролася з депресією все своє життя. Біограф Лінкольна Джошуа Вулф Шенк пише, що перший важкий депресивний епізод Лінкольн пережив у 26 років, і відтоді напади хвороби траплялися з ним регулярно. Його друзі в такі моменти навіть влаштовували чергування в його будинку, боячись, що Лінкольн заподіє собі шкоду. Ті, хто знав президента особисто, писали згодом, що меланхолія була його переважним станом. Однак одночасно з цим Лінкольн славився як людина дотепна, любляча пожартувати, яка цінувала гумористичну літературу. Сам він вважав гумор своєю протиотрутою від меланхолії: як він сам писав, «якби не ці історії, жарти й анекдоти, я б помер; вони дають вихід моєму смутку». Дотепи допомагали Лінкольну відволікатися і встановлювати контакт із людьми; можливо, вони й не заспокоювали його ментальні бурі, але, принаймні, слугували заслоном.
Зигмунд Фрейд. Так-так, знаменитий учений, «батько психоаналізу» і знавець людських душ теж страждав від депресії. Хвороба прийшла до нього рано: Фрейду ще не було тридцяти, він був молодим, амбітним вченим, який подавав надії, коли у нього раптово стався депресивний напад. Деякі біографи Фрейда вважають, що виною всьому була перевтома і нервовий зрив - він тоді дуже багато працював заради здобуття наукового ступеня. Однак для полегшення свого стану Фрейд вибрав вельми незвичний спосіб... 1884 року, у 28 років, він прочитав про медичні досліди з якоюсь речовиною, яка здатна зменшити стомлюваність, підвищити працездатність і навіть знімати болі. Речовина, що видобувається з листя рослини коки, надзвичайно зацікавила молодого Фрейда, і він негайно взявся експериментувати на собі... Уже за три роки, 1887-го, медична спільнота оголосила про небезпеку вживання кокаїну, проте Фрейд уже заробив стійку залежність від своїх «ліків», позбутися якої повністю зміг лише до 1900 року. На жаль, від депресії кокаїн його так і не вилікував. Мабуть, це не той приклад, на який варто рівнятися…
Вінстон Черчилль. Національний герой Британії, політик, письменник, безстрашна і дотепна людина, Черчилль з юності страждав на хворобу, що спричиняла в нього періодичні депресивні напади. Сам Черчилль називав свій стан «чорним псом», від якого він постійно змушений рятуватися: «Я думаю, ця людина [лікар] може бути мені корисною - якщо мій чорний пес повернеться. Тепер він здається зовсім далеким від мене - це таке полегшення. Усі фарби повертаються в картину». На думку деяких біографів Черчилля, «чорний пес» був біполярним розладом: поряд із нападами депресії у прем'єр-міністра були й періоди неймовірної (навіть неприродної) працездатності, які супроводжувалися проблемами зі сном. Один із дослідників пише навіть таке: «Якби він був стабільною і врівноваженою людиною, він ніколи не зміг би надихнути націю. У 1940 році, коли всі обставини були проти Британії, тверезомислячий лідер цілком міг дійти висновку, що нам кінець».
Едгар Аллан По. Визнаний класик готичної літератури, майстер історій, від яких холоне кров, родоначальник детективного жанру... Багато в чому його вірші та оповідання були віддзеркаленням його власного внутрішнього світу - неспокійного, божевільного і, на жаль, нездорового. По страждав від депресії практично все своє життя, і дослідники вважають, що це була не єдина хвороба, яка його мучила. «Бог дав мені іскру генія», - писав По про самого себе, “але Він погасив її в стражданнях”. Намагаючись впоратися зі своєю недугою, він писав вірші та новели, куди вихлюпував страхи і переживання. Хвороба робила його твори страшними, темними, неприємними - і дивним чином вона ж піднесла їх на рівень класики.
Депресія може наздогнати кого завгодно: вона не дивиться ні на славу, ні на регалії, ні на епоху (і зовсім не цікавиться, вірять у неї чи ні). Боротися з «чорним псом» - справді непросте завдання. Можливо, комусь допоможе знання того, що вони не самотні у своїй боротьбі.
Женя Орінго
