Якщо ви любите художні книжки, то, мабуть, чули ім'я Елізабет Гілберт, справжньої майстрині бестселерів, письменниці, в якої що не книга - то хіт. Саме їй належить знаменита автобіографія "Їсти, молитися, кохати", складний й багатозначний роман "Походження всіх речей"... усе цікаве в неї навіть важко перехувати. А ще Елізабет Гілберт - чудовий приклад того, що талант, емпатія та відповідальність можуть існувати поруч.

За словами Гілберт, секрет успіху її книг полягає в трьох речах: багатому життєвому досвіді, не менш багатому читацькому досвіді і... принциповому невідвідуванні письменницьких курсів. Елізабет виросла на поодинокій фермі, де не було ні телевізора, ні радіо, отож єдиною доступною розвагою були книжки - зате ціла купа. З дитинства вона разом зі старшою сестрою Кетрін розважалася написанням оповідань і п'єс і, ймовірно, саме це і вплинуло на подальший вибір сестер - письменницями стали обидві.

В юності Елізабет твердо вирішила присвятити себе літературі, але для написання книг потрібен був життєвий досвід, і майбутня авторка почала його накопичувати: подорожувала по всій Америці, працювала в різних нестандартних місцях і уважно вивчала світ. До речі, знаєте, що стало її літературним дебютом? Мемуари про роботу в злачному нью-йоркському барі "Гидкий койот", і якщо ви пригадуєте однойменний фільм, то не дарма: саме за мемуарами нашої героїні його і зняли.

Курси письменницької майстерності Гілберт вважала марними від самого початку. "Я ніколи не думала, що найкраще місце для мене, щоб знайти свій голос, - це кімната, заповнена двадцятьма іншими людьми, які намагаються знайти свій голос... Я відчувала, що якщо я пишу самостійно, мені не потрібні уроки, а якщо ні, то я їх не заслуговую". Утім, це їй анітрохи не завадило - думаю, зараз вона сама могла б давати уроки написання книжок.

Фото з архіву: ексклюзивний підвіс "Походження всіх рослин"

А ще Гілберт однозначно могла б давати уроки людяності. Зовсім недавно письменниця завершила роботу над своєю новою книгою "Сніговий ліс" - та обіцяла бути черговим бестселером, шанувальники довго на неї чекали... І все б нічого, але дія роману планувалася в Радянському Союзі, в сибірській глушині, тож напередодні виходу книжки Гілберт почала отримувати закономірні відгуки від читачів з України: невже доречно видавати роман із таким сеттінгом під час повномасштабної війни? Хіба це не послужить "рекламою" агресора? Багато хто запитував - невже улюблена письменниця зрадила їхню довіру?

Дослухавшись до цих думок, Елізабет Гілберт вирішила, що не хоче пов'язувати своє ім'я з черговим романом про "хороших руських", та, на мою думку, проявила себе як по-справжньому гідна і відповідальна людина: вона відкликала з друку тираж нової книжки і відклала її вихід. Письменниця пояснила своє рішення так: "Я не хочу завдавати додаткової шкоди людям, які вже зазнали і продовжують зазнавати дуже важких страждань". Завдяки цьому складному рішенню - врешті-решт, уявіть, скільки зусіль потрібно докласти, щоб написати та надрукувати книжку! - країна-агресор не посіла вкотре місце в інформаційному просторі (що вона і так робить занадто часто). А ми всі побачили, що письменницький талант може чудово поєднуватися з етичністю та емпатією.

Ольга Орінго