Будь-яке місто, як і будь-який дім, є не лише втіленням архітектурного генія. Звісно, все колись починається з фундаменту, з першої цеглинки. Та справжнім життям стіни будівлі наповнюються з першим обертом ключа у замковій щілині. Без цього навіть ошатні замки лишаються темним муром.

Хто відчинить двері, чиї кроки заповнять зали, чиї голоси лунатимуть коридорами? Хто щоранку розкриватиме настіж вікна і щовечора запалюватиме лампу на столі? Нехай енергія міста тече по залізобетонних та кам’яних артеріях, серце його точнісінько як людське, бо тріпотить в унісон з серцями мешканців.

Це тому, опиняючись у тому чи іншому місті, ми відчуваємо його настрій ніби поспілкувавшись з людиною. Кажемо «місто зустріло мене» або «покидаю місто з важким серцем». Інколи стосунки не складаються і це природно, адже так само ми не можемо товаришувати з усіма людьми навкруги.

Що відчуваєш, вперше завітавши до Івано-Франківська? Це невеликий за мірками жителя мегаполіса обласний центр, що живе у власному ритмі, його мешканці нікуди не поспішають, але всюди встигають. Тактичні й чемні, вони завжди привітно зустрінуть гостя. Та для себе я вирішила, що Івано-Франківськ — місто не для всіх: одним не вистачає масштабу, інші сумують за тіснявою «мурашника».

Але є ті, хто неодмінно знайде в його межах добро, щирість, підтримку та любов. Це діти. Івано-Франківськ — ідеальне місто для дітей не тому, що тут багато розважальних центрів й майданчиків (насправді обмаль і в цьому його перевага). Проживши тут пів року я побачила, що у Франківську знають як проводити час з дітьми цікаво й корисно і роблять це з задоволенням. Чи став для мене сюрпризом вибір будівлі для каблучки, присвяченій Галичині? Радше приємним здивуванням від того, що моє бачення міста перетинається з ювелірним поглядом на культурну спадщину та сучасну роль в суспільстві.

Отже, будівля Івано-Франківської обласної бібліотеки для дітей могла б стати декорацією до казки: вона, як і справжні замки, має чарівні вітражні віконця й високу триярусну вежу, з конічним верхом та флюгером, з якої так зручно виглядати принца. Власне кажучи, ця будівля і справді є місцем, де мешкає казка, адже вагома частина дитячих книг, що зберігаються на полицях бібліотеки, родом з країв драконів, магів та фей. Підсилюють цю чарівну атмосферу сусіди яскравих книжок — реквізит лялькового театру, що знайшов затишну оселю в стінах бібліотеки.

А завершує магічну телепортацію стеля, розписана у 1984 році художником Ярославом Соколаном сценками з найкращих казок світу. Вона ніби огортає тебе затишком, даруючи давно забуте відчуття читання під ковдрою у світі ліхтаря.

Та затримаємося ще трохи назовні. Миттєво вихоплюючи оком еклектичний, з черепичним дахом будинок, що завдяки персиково-рожевому забарвленню радше схожий на ляльковий, з трудом уявляєш, що колись тут було розташоване польське культурно-спортивне товариство «Сокіл». Як на мене, доволі дивний декоративний стиль обрав інженер Ян Кудельський для проєкту будівлі, в якій виховувалось загартоване спортом молоде покоління.

Товариство «Сокіл»  є чеським надбанням, з’явилось воно в середині XIX століття і невдовзі здобуло популярність серед слов’янських народів імперії Габсбургів. Його куратори ставили собі за мету фізичне і моральне виховання молоді. Тут були секції фехтування, важкої атлетики та спеціальної «соколівської гімнастики». Івано-Франківська філія відкрилась у 1884 році й тривалий час не могла собі дозволити власного приміщення. Поляки звернулись за допомогою до відомих львівських архітекторів і з-поміж 14 робіт обрали проєкт двоповерхового будинку з вежею. Зводилась будівля у 1895 році під наглядом архітектора Заремби. В 1905 році її фасад було оздоблено фресками-копіями картини Артура Ґроттґера, всередині ж навпаки панувала аскетичність спортивних та гімнастичних зал.

Лише після війни у дивом вцілілої будівлі з’явився новий господар і зовнішній та внутрішній світи нарешті зійшлися в гармонії. З 29 серпня 1945 року в будинку розташувалась Обласна дитяча бібліотека. На початку архівам бібліотеки могло б вистачити й однієї кімнати — у фонді налічувалось менше ніж 4000 книг, та зусиллями місцевих мешканців «книжкові скарби» потроху зайняли всі приміщення мініатюрного замку.

Деякі з них знайшли своє місце і на нашій новій каблучці «Івано-Франківськ. Дитяча бібліотека». Ніби для того, щоб підтримати прагнення франківців до побудови безпечного й відкритого освітнього простору, збоку шинки причаїлися два срібних томика. Я впевнена, одна з книг розкрилася на самому цікавому місці, а попереду у читачів ще чимало дивовижних поворотів сюжет.

А звідки завітала ця гордлива пташка, що «охороняє» срібну вежу? Не намагайтесь пригадати, адже до книг вона не має відношення. Та й з «соколівським» минулим будівлі, як це могло б здатися, в пернатої гості нема нічого спільного. Його вже вшанували реставратори, проводячи ремонт у 2000 році: знайшли на фасаді та відчистили зображення птаха, що є гербом Землі Плоцької, одним з 27, які раніше прикрашали фасад. Решта 26 гербів і далі залишаються під  тинькою.

Так от наша пташка особлива, бо має українську вдачу. Це галка, символ Галичини, окраса герба Івано-Франківської області. В народі здавна шанували цю пташку, бо на відміну від граків, галки знищували шкідників і приносили користь сільським угіддям. Тож не дивно, що з певного часу галичани канонізували образ галки й залюбки розміщували його на браслетах, колтах, перснях, інших творах декоративно-прикладного мистецтва. А згодом розташували чорну галку на гербі Галича.

В тому, що дитяча бібліотека Івано-Франківська не є завмерлим пам’ятником традицій минулого й  користується любов’ю маленьких читачів, свідчить не стільки охайний, доглянутий вигляд ззовні, як комфортне середовище всередині. Мені довелося побувати в ній на святі до Дня захисту дітей, тож бачила на власні очі, що дітлахи тут почуваються як удома. Вони зустрічають нових друзів, спілкуються, грають в оточенні книг, а саме читання для франківської малечі є ніжним супутником найяскравіших дитячих спогадів. В цьому велика заслуга працівників, що обережно зацікавлюють дітлахів безмежним світом книжок, сповненим різноманітних див.

Вже майже 80 років стіни казкового замку оберігають справжній скарб. Сповнена срібними дзвониками дитячих голосів, осяяна блиском зацікавлених оченят і зігріта теплом маленьких долоньок — такою я колись побачила дитячу бібліотеку Івано-Франківська, а сьогодні і її срібний образ. Сподіваємось, ви також відчуєте цю щиру любов, зв’язок поколінь і відкритість майбутньому.