Відбитки спогадів оточують нас усюди. Дивна здатність речей вбирати у себе невидиме, емоційне, вибудовуючи міцний зв’язок з певними людьми чи подіями, робить їх справжніми мостами до глибин нашої пам’яті. Іноді ми можемо десятиліттями зберігати досить незвичні чи навіть непотрібні з практичного погляду речі лише тому, що вони нагадують про щось дуже щемке і щире.
Але існують і такі предмети, для яких зберігання спогадів є єдиним їхнім призначенням. Наприклад, фотоальбоми чи щоденники. Ми не завжди звертаємо увагу на їхнє оформлення, бо знаємо, що найголовніше всередині. Якщо ж ви перебуваєте у пошуку ошатного тайника для делікатного вмісту, варто придивитись до медальйонів — ювелірних прикрас, в середину яких можна покласти фото, записку чи будь-яку милу дрібничку.
Одним із найвідоміших старовинних медальйонів є медальйон, який належав королеві Єлизаветі I. Незвично, але він був виготовлений у формі каблучки, а всередині містив два портрети: королеви та її матері Анни Болейн.
Про особливу симпатію королеви до медальйонів свідчить ще одна прикраса: розкішний підвіс з портретом роботи англійського ювеліра і портретиста Ніколаса Хілларда був подарований Єлизаветою I серу Френсісу Дрейку.
Згадки про медальйони більш давніх епох я не знайшла. З іншого боку, логічним буде шукати розмаїття дизайну саме в добу популярності цих прикрас, а година слави для медальйонів припала на георгіанську та вікторіанську добу. Вміст коштовних «схованок» тоді майже не відрізнявся: здебільшого це були портрети та любовні записки, пасма волосся коханої людини або крихітні сувеніри, наприклад засушені квіти.
Та мене більш вразили експерименти з формою, адже отворами для зберігання оздоблювали не тільки підвіси, а й каблучки та браслети.
Траплялись і такі, зовсім не секретні тайники. Крізь прозоре скло вміст медальйона був як на долоні.
А в деяких навпаки — побачити, що приховано всередині, можна було тільки якщо зняти прикрасу.
Що ж до сучасних прикрас, то результати пошуків у мережі наштовхують на невтішний висновок — ми втрачаємо пристрасть до романтизації спогадів. Доля медальйонів на загальній картині ринку вельми мала, але, гадаю, це тільки укріплює їхню позицію особливих й інтимних прикрас. Дизайн медальйонів набув грайливості, проте інколи на шкоду традиціям. В прагненні здивувати клієнта чимось особливим, виробники часто жертвують самою суттю медальйонів, майже не залишаючи вільного місця для зберігання або ж пропонуючи наповнити прикрасу вже готовими, стандартними символами, що йдуть в комплекті.
Можливо, сучасні електронні пристрої краще за медальйони справляються з функцією зберігання спогадів: та ж карта пам’яті вашого телефона чи комп’ютера охопить куди більше інформації, ніж просто одне фото в мініатюрному масштабі. Та все ж є певна романтика, дещо магічне в носінні прикраси, яка не тільки зберігає особисті спогади, а й дарує цілком реальне відчуття доторку до найпотаємніших куточків пам’яті.
Celine Roelens
Наталія Орінго