Перед Великоднем ми згадуємо про традиції — сімейні, релігійні, державні. І я, наприклад, пам’ятаю, як в дитинстві бабуся ходила до церкви на Великдень з кошиком, у якому обов’язково були паски, яйця, фарбовані листовинням цибулі, і пляшечка вина. Тобто кагору. Сьогодні про нього і поговоримо.
Насправді у кагорі немає чогось страшного, окрім того, що я на перше своє причастя заплювала ним священникові рясу. Але як і завжди, є нюанс!
Почнемо з того, что Cahors (Каор) — це виноробний регіон у Франції та червоне сухе вино, яке виробляється в ньому. Червоні вина в Cahors робляться переважно з мальбеку, який дає насичений темний колір; вони сухі, оксамитові та об'ємні. Мені траплялися екземпляри з округлим смаком, але ніколи не солодкі і без натяків на родзинки та інші солодкуваті ноти. Якщо у вас буде можливість і ви побачите пляшку червоного вина з поміткою Cahors та з сорту мальбек, обов’язково спробуйте!
Добре, а як воно сталося, що вина з Каору стали «кагором»? Ще й таким огидним цукрово-спиртоганним пойлом, що його з тетрапаку навіть бомжі на Великдень п’ють. У цієї історії «ноги ростуть» з правління у імперії Петра I, який полюбляв вина із Каору та замовляв їх регулярно. І саме йому прийшла думка використати їх у релігійних обрядах. Але ми пам’ятаємо, як спаплюжується все, чого торкається загребуща рука нашого сусіда. Для церковних обрядів вино спочатку завозилося грецьке і було солодким, а тому після указу Петра французькі вина з Каора стали підсолоджувати, та ще й кріпити бренді — щоб у дорозі вино не псувалося. Тобто, було нормальне сухе французьке вино, яке за вимогою чиїхось поганеньких смаків отак змінили. З часом завозити кагор із Франції перестали, і він став готуватися в імперії, щоб церква могла контролювати процес виготовлення та не допускати виникнення фальсифікатів. Це вино вже було міцним та солодким. А процесс його виготовлення все спрощувався та спрощувався. Назву також не вміли правильно вимовити, бо «кагор» пішло від бажання прочитати «h», яка у французькій мові не читається і не вимовляється сама по собі окремо (привіт від Віктора Гюго, який насправді повинен бути Юго). Отак ми й отримали і вино, і його назву.
Та й це ще не все. Важливо, що навіть церковний кагор зараз — не той ядрово-солодкий спиртуозний шмурдяк, який ми звикли бачити в магазинах. Церковним вином може вважатися лише кагор та бенікарло, але не кожен кагор за своїми характеристиками може стати церковним вином. В ідеалі, кагор навіть не церковний повинен готуватися тільки з винограду, без додаткового спирту і цукру, і бути міцним через витримку в бочках, а солодким — через збирання вже підсохлих ягід та спеціальної технології приготування. Але маємо те, що маємо. А найчастіше маємо ми винне сусло і спирт.
Але якщо за традицією хочеться пляшку червоного напівсолодкого вина, ба навіть релігійного, то що робити? Колись бачила таке вино, це грецька Nama. Строго кажучи, нама — це вид церковного вина, яке у Греції використовується у християнських храмах. Технологія підсихання винограду на лозі древня, і безпосередньо у Греції вино це яскраве та насичене. Даний варіант більш полегшений, підготовки до дегустації не вимагає — можна забрати у свій великодній кошик. Робиться із винограду, що вже майже висох, майже родзинка, без додавання спирту: ягідка всихає, вологи в ній менше, натурального цукру більше. Підв’ялюється прямо на гілках. Вино не надто насичене, але й не цукор, від якого обличчя в трубочку згортається. Приємний такий фруктовий смак, горішків небагато, у фіналі шлейф переходить у сухофрукти.
А ви яке вино обираєте на Великдень?
Альона Мінакова для Орінго