Хостинг фотографий для пользователей Оринго
Чат с менеджером

Поставити питання

 
Ювелірний дім Орінго
0800-759-550
(безкоштовні дзвінки)

Как опознать сказку?

Наша культура без сказок немыслима. Кажется, люди рассказывают сказки с того самого момента, как отделились от обезьян и освоили дар речи. Сказки сопровождают нас буквально всюду – с самого детства во взрослую жизнь, в виде аллюзий, образов и отсылок…

И, разумеется, как и всё простое, естественное и привычное, они практически никем до недавнего времени не изучались. Зачем? Что может быть проще сказки? С ними и так всё понятно. Или нет?..

b42998c539c989f80e27afe6f05813bf.md.jpg

На фото: колье "Дукач. Яблуневе Серце" со Swarovski Gemstones

 

В это трудно поверить, но учёные-филологи, знатоки сложнейших литературных форм и стилей, до сих пор не знают, что же такое сказка. Сказка – это выдуманная история… Ага, как «Алые паруса» у Грина? Да нет, народная! Хм, как мифы про Геракла и Персея? Да нет же, не такая серьёзная! «Перебранка Локи» подойдёт? Нет, волшебная! Хм… Тогда истории про Уленшпигеля и Насреддина, получается, не сказки?..

Вот как всё запутанно… Кажется, что признаки сказки всем известны и понятны, буквально налицо – ан нет, какой ни возьми – любой оказывается либо не таким уж и обязательным, либо не таким уж и сказочным. 

Долго учёные ломали головы и ловили сказку за хвост. Наконец, решили выследить и описать её с помощью «ближайшего родственника» – мифа. Считается, что миф и сказка – почти что брат с сестрой, вот только миф постарше и посерьёзней, как старшему и положено. Про миф учёные уже немало знают – а что же до его «сестры»?

c82792626b519e5563e3ed9dccf38aa9.md.jpg

В. М. Васнецов «Ковёр-самолёт»

 

Во-первых, миф – штука в самом деле серьёзная и сакральная. Мифы принято рассказывать по большим праздникам или во время торжественных ритуалов. А вот сказку можно рассказать где угодно: вечером у печки, на привале у костра, в гостях, в поезде… везде. И особая атмосфера для этого не нужна.

Во-вторых, миф (только не удивляйтесь раньше времени) претендует на реальность событий, которые описывает. События эти, конечно, могли произойти ужасно давно, или быть не совсем такими, как описано в мифе, но они определённо были – Тор сражался с великанами, Геракл возносился на Олимп, Кухулин сватался к Эмер, а Зигфрид побеждал дракона. Может, оно, конечно, выглядело чуточку иначе – у великанов было две руки, а не четыре, а волосы Эмер были не золотыми, а медно-рыжими. Но оно определённо было! Сказка же на такое не претендует – никто и не подумает доказывать, что где-то когда-то волк сдул соломенный домик поросят, а потом проглотил чужую бабушку. Хотя, справедливости ради стоит сказать, что иные сказки щедро украшаются очень реалистичными приметами времени и места – например, герои ездят в Оксфорд или Петербург, едят картошку и даже подковывают паровоз (да, такая сказка есть у шведов)! Но, в отличие от мифа, это именно украшение – даже с такими подробностями верить в реальность сказки никто не требует.

26e47768fcfd1613cf7946172fe388f0.md.jpg

Лев Каплан. Иллюстрация к "Сказкам братьев Гримм"

 

В-третьих, миф повествует о событиях масштабных, часто мировых – от создания этого самого мира и населения его боками, людьми и другими интересными существами до добывания огня, обучения письму и чтению, основанию городов и так далее. В сказке же происходят события рангом поменьше – резные чудесные вещи добываются не для всего человечества, а ради вполне конкретных целей конкретного героя: выполнить поручение короля, посвататься к девушке, ну и так далее; не герой побеждает дракона, а солдат загоняет чёрта в ранец… 

Иными словами, сказка – это своего рода мини-миф «на каждый день», покороче, попроще и с большим простором для фантазии и выдумки. 

Впрочем, без примеров все эти объяснения будут слишком скучными. А вот и пример мифа и сказки по его мотивам (да, такое бывает, и часто). Миф взят из «Старшей Эдды» и рассказывает о том, как у могучего Тора злобный великан похитил его оружие – волшебный молот; взамен великан потребовал, чтобы ему в жёны отдали Фрейю, прекраснейшую из богинь. Разумеется, выполнять такое наглое требование боги не собирались, и тогда Тор сам нарядился в платье, закрыл лицо покрывалом и отправился к великану под видом Фрейи. На свадебном пиру великан решил похвастаться «супруге» похищенным молотом – за что тут же и поплатился…

80d8014bd1832da35e6846e65d3ed348.md.jpg

На фото: кольцо "Нордическое" с кубическим цирконием

 

Несмотря на внешнюю комичность, миф вполне себе серьёзный и весьма сложный – у него даже психоаналитическая трактовка есть! Тор, могучий воин, привыкший решать проблемы кулаками (и молотом), учится в этом мифе сдерживать себя, проявлять хитрость и терпение и решается выставить себя в комичном виде ради спасения всего Асгарда… В «Старшей Эдде» это выглядит примерно так:

Тотчас собрались
все асы на тинг
и асиньи все
сошлись на совет,
о том совещались
сильные боги,
как им вернуть
Хлорриди молот.
  
Хеймдалль сказал,
светлейший из асов,-
ванам подобно
судьбу он провидел;
"Тору наденем
брачный убор!
Украсим его
ожерельем Брисингов!

Тору надели
брачный убор,
украсили грудь
ожерельем Брисингов,
связка ключей
забренчала сзади,
женская скрыла
колени одежда,
камней дорогих
на грудь нацепили,
голову пышным
убором накрыли.

Сказал тогда Трюм,
ётунов конунг:
"Скорей застилайте,
ётуны, скамьи!
Фрейю везут мне,
невесту прекрасную,
Ньёрдом рожденную
из Ноатуна!
  
Коровы тут ходят
золоторогие,
черных быков
немало у турса;
вдоволь сокровищ,
вдоволь каменьев,
только мне Фрейи
одной не хватало"…

d337e416b1323d98e6e85a79ebd18c79.md.jpg

Йон Бауэр. Иллюстрация к сказкам «Среди эльфов и троллей»

 

А вот более поздняя сказка-песня на тот же сюжет. Времена настали другие, сакральность мифа успела померкнуть, и над ним уже можно было вдоволь посмеяться…

С трудом на старого Тора
Надели брачный наряд.
Волосы ему расчесали,
Соблюдая обряд.

На пышную свиту невесты
Уставился глупый Греммиль:
«Лучшее платье несите мне —
Надеть его самое время».

Мигом сожрала быка большого
И хлеб умяла невеста,
Пятнадцать мешков ржаной муки
Замешано было на тесто.

Лососей сожрала пятнадцать штук,
Котел похлебки капустной,
Выпила брагу всю до дна,
И на столе стало пусто.

В лохани ей притащили вина,
Была лохань тяжела,
Пришлось ее на палки надеть,
Чтобы полегче была.

От страха глупый ётун
Не взвидел белого света:
«В жизни я невест не видал,
Чтоб жрали так, как эта!»…

А что вам больше по душе – сказки или мифы? Или и то, и другое?

___

Для написания статьи были использованы материалы из книги «Исторические корни волшебной сказки» В. Проппа.

Ольга Оринго

gillyflower
Пнд, 09/11/2020 - 19:16

Якщо дозволите - трохи додам з власних досліджень, оскільки питання, насправді, складне. І спеціальної літератури мало, її треба ретельно вишукувати, щоб не переспрямуватися у казкотерапію та супутні психологічні розвідки. Отже, У сучасності ми бачимо не просто подвійність парадигм, як це було в попередні періоди, а амбівалентність практично в кожному світогляді. Проте це не є дивним або алогічним; у даному аспекті дослідження важливо те, що жоден із цих поглядів не претендує на істинність, абсолютний та незаперечний авторитет. Це можна пояснити процесом десакралізації, що в даному випадку пропонується розуміти не просто як позбавлення святості того чи іншого явища, а як явище, характерне для всіх сфер соціокультурного прояву людської індивідуальності. Процес десакралізації містить у собі кілька небезпечних моментів. Передовсім це втрата сенсів, втрата розуміння самого сенсу. Адже більшість казок змінені тими, хто їх обробляв та записував – з огляду на загальноприйняту мораль та цінності. Зокрема, першопочатково казки, особливо ж жіночого циклу, містили досить багато й достатньо відвертої інформації щодо сімейного та подружнього життя. Наприклад, в казці про Сплячу Красуню поцілунок – як евфемізм статевого акту, який і підтверджує проходження ініціації та друге народження – вже в статусі жінки, а не дитини. По-друге, відбувається переакцентуація цінностей, що спричинено знову ж таки втратою первинних сенсів. Наприклад, якщо дурнику в казці вдається стати царем – це лише вказівка на внутрішні резерви цього ж дурника, який переродився і довів свою здатність; якщо герою весь час допомагають та підтримують чарівні істоти – це лише провідники в іншому світі, без яких не обійтися, а не перепокладання відповідальності за власне життя на інших. Таким чином, ми бачимо, що десакралізація, з одного боку, є необхідним процесом, який забезпечує долучення наступних поколінь до знань та досвіду предків, а з іншого – може призвести до остаточного нерозуміння цих знань. ... “Казка відрізняється від міфу тим, що в казці не відтворюється механізм, що дозволяє надати легітимності  діям, що в ній містяться, тому що всі ці дії вже є легітимними”[Шинкаренко В. Д. Смысловая структура социокультурного пространства: Миф и сказка / В. Д. Шинкаренко. – М. : КомКнига, с. 137]. Тобто, самі структури світу, підтверджені міфами, постають як той базис, що й робить можливим розвиток подій у казці, саме тому у ній й лишаються практично ті самі символи, які, оскільки вже не стосуються космології, перестають бути й втаємниченими, тож надають моделі поведінки не для рівня всезагальної пов’язаності світу, а для найбільш характерних повсякденних ситуацій побутового життя людини. Саме через це у казках, особливо ж “чарівних” (за термінологією Я. Проппа) (саме їх найбільш зручно розглядати як матеріал для аналізу, адже вони є найбільш близькими до міфологічної свідомості, коли сили природи і світ людської діяльності невіддільні, живі і мертві – не недосяжні, і основне – це відповідність певній послідовності дій (тобто, фактично – ритуал), порушення чого веде до зсувів у структурі особистісного світу головного героя, а виправлення цих помилок забезпечує стабільність, успіх та щастя) постійно прослідковується зв’язок між живими (головний герой, який є звичайною людиною, проте ще невизначеного соціального статусу) і мертвими (всі мешканці лісу-підземелля-підводного царства – недосяжні для спільноти – отже – померлі), між продовженням життя, порятунком, оновленням (перехід до нового статусу повноправного члена суспільства – одруження не лише як емоційна та етична дія, а як онтологізуюче утворення) та небезпекою, заборонами (порушення приписів і тягне поневіряння, які й визначають здатного до відродження, всі ж інші не мають права на існування в новому статусі))... Події казки й є, власне, сценарієм ініціації, але зашифрованим у символічній мові – подорож до підземного (підводного) світу як помирання для поцейбічного, спілкування з надприродними істотами та їх допомога як підтримка старійшин роду і включення до втаємничених знань, нагорода і повернення – як народження у новому соціальному статусі. Йдучи таким шляхом, зазвичай герой або підтверджує своє право на володарювання, або ж стає «царевичем» (те саме стосується й «жіночих» сюжетів).
Оля-Оринго
Пнд, 09/11/2020 - 23:31

Вікторіє Юріївно, дякую за таке цікаве й грунтовне доповнення! Дуже приємно, що стаття викликала інтерес. Так, взаємозв'язок казки і міфу - предмет дійсно дуже складний, на жаль, всіх нюансів відразу не описати... І дійсно дивно, що предмет складний, цікавий, а літератури вкрай мало. Втім, знаю, що у Є. Мелетинського маються дуже цікаві дослідження - є навіть опис конкретних відмінностей казки і міфу (правда, з величезною кількістю уточнень).
А ще вражає як така, здавалося б, не дуже серйозна річ як казка змушує замислитися над різноманітними важливими питаннями...