Я знаю, що саме подобається постійним друзям Орінго, і тому сьогодні буде розповідь про камені. Про такі маленькі казкові творіння, які нібито не вміють самі рухатися, не вміють розмовляти, але майстерно вміють мене доводити до сказу. ))

Коли планували тиждень провтиків, непорозумінь та факапів, я вирішила розповісти про деякі свої кам’яні випробування, бо найважчим під час війни у нашій ювелірній справі виявилося маневрувати із залишками літотеки. Безліч моделей прикрас, необачно створені під різні огранювання, потребували свої особливі камені, як у замовлення, так і для розділу «У наявності». 

Перші місяці я взагалі не дуже напружувалася: наша літотека, що не поповнювалася, спокійно дозволяла знаходити щось цікавеньке і здавалося, так буде завжди. Але це були гарненькі вершки… Влітку звичайний план (відкриваємо шухлядку, прикладаємо камінці до майже готової прикраси і маємо майбутній хіт продажу) спрацьовувати розхотів. Я годинами вдивлялася в коробочки та пакетики і нічого не підбиралося. Спочатку скінчився струмочок комплектів і сережок, а тепер вже поодинокі прикраси вимотують душу невідповідним огранюванням чи малюнком з «природніми особливостями».

Ох, як же ми обожнюємо «природні особливості»…

Початок стосунків з кабошонами я описувала у своєму блозі п’ять років тому і початок цей був ніяк не з особливостями. Ми замовляли огранювання кубічних цирконієв, легко з ними вправлялися і навіть гадки не мали, що колись будемо спостерігати кілограми дуже недешевих і повністю зіпсованих камінців. Незважаючи на прискіпливість при вхідному сортуванні каменів, отриманих від постачальників (мабуть, ми були найскладнішими замовниками у мирні часи, бо відбраковували до 20%, хоч і не торгувалися за вартість), це не убезпечувало нас від подальших втрат.

Те, що ви бачите на цих фото — теж ручна робота. Могутні руки наших мужніх ювелірів-закріпників завжди знайдуть слабкі місця в душі у неміцного камінця, натиснув і хрусь...  Тоді шлях у тих нетривких камінців один — в черговий бокс, де вже чогось чекають такі ж самі родичі, побиті долею. Якщо це камінці з прикрас, що планувалися до продажу після фото, то це просто зітхнути і усе. Але скільки разів репалися камінці, відібрані з муками по фото! А коли раптом самоліквідувався останній амазоніт м’ятного відтінку з передплаченого комплекту, то взагалі хотілося сісти на підлогу і трохи поплакати.

За багаторічною статистикою саме делікатні камені (амазоніти, содаліти, родоніти, сніжні обсидіани, лабрадори та опали тощо),  з гарним малюнком чи в одній тональності, ідентичного огранювання і «без природніх особливостей» найчастіше обирали найвибагливіші замовники, тож в цих коробочках сліз багатенько.

В нас ніколи не було традиції утримувати з ювелірів гроші за понівечені камені, бо це ніяк не вдасться зробити об’єктивно і ще поступово привчило б хлопців боятися працювати, тож сльози в коробках майже усі мої, та трохи — менеджерів, які пояснювали замовникам, чому вчасно не поїдуть до них прикраси.

Далі в мене є отакі коробочки з каменями, які на відстані фізично виглядають цілими, але мікроскоп заздалегідь повідомив виробництво про їх ніжну, раниму душу. От і лежать вони, викинути шкода, може онучок мій повернеться в Україну та буде їх досліджувати, бо дуже йому подобалися раніше геологія і гемологія (показувала книжки та його гру в камені в замальовці з років щастя) і подобаються і зараз (це Федір на днях, на екскурсії до Віденьского Naturhistorisches Museum, поруч з гігантською друзою аметисту)

До речі, два роки тому також розповідала про складний характер деяких каменів та про камінці, які не обирали, хоча вони були просто неймовірні, зараз ті складнощі здаються просто таким приємним клопотом, але статті та фото приємні.))

А ще є камені для ексклюзивних прикрас, які були дуже гарні на фото, коли я їх замовляла і виявилися з сумнівним зворотнім боком чи з поганими кутами огранювання. І такого добра в мене теж чимало…

Тож, якщо ви думали, нібито камені для ексклюзивів обираються ось так, як в цій приємній виставі, мушу вас розчарувати: дуже багато каменів зовсім непризначені для створення навколо них ексклюзивної прикраси, їх доля — теж ховатися у коробочках.

Поки я писала цю статтю, вирішила перевірити себе і зважити уламки літотеки, які за останні декілька років забирала додому. Більше двох кілограмів тільки природних кабошонів! Порахувала це щастя в сплачених грошах, і на хвилинку відчула себе надзвичайно багатою людиною. А потім зібрала менші коробочки у великі ящики, та й прибрала з очей подалі на горище. Хай полишається пам’ять про те, як бажання різноманітності перетворюється на спогади…  І це відчуття стало для мене могутнім поступом кам’яного гостя, якого бачити і чути не хочеться найближчим часом, бо тепер не час перетворювати енергію на попіл. Що буде замість бурхливого потоку різнокольорових каменів, який важко контролювати? Та щось винайдемо обов’язково, інакше в Орінго не буває!

Статтю писала ще у вівторок, коли був вільний час. Дівчата прочитали і сказали, що в мене не фінал розповіді, а квиток до безнадії, мовляв, треба пообіцяти у майбутньому якісь особливі камінці або щось приємне, інакше сумно. І почала я думати, а чи можу й насправді побачити світло на дні кам’яної шахти?

Сьогодні відповідь, яку ніяк не могла знайти вчора, прийшла нібито сама по собі: вийшли на зв’язок майстри-огранувальники, в яких навіть є трохи вільної сировини червоної яшми, яку хотіла замовити ще у лютому.

Потім з’явилася свіжа інформація про білі перлинки, без яких в нас мало що лишається з перлинкових прикрас. А зовсім під вечір запропонували перідоти… Отже, приємний підсумок статті — не тільки ми маємо намір триматися і працювати будь-що, наші постачальники теж намагаються відновлювати роботу. Можливо, тепер швидше підуть і справи з мрійними моделями )))

Олена Маслова