Майже п’ять років тому в каталозі з’явився сет прикрас «Дивовижний фрукт». Каблучка, сережки і підвіс виглядали дійсно дивнувато, несерйозно й навіть трохи зморшкувато, та при цьому були милі, зручні та приязні. Їх замовляли, любили, на форумі постійно з’являлися фотовідгуки, і тільки зараз я зрозуміла — повноцінної прем’єри мою улюблені фрукти так і не дочекалися… 

Та вони й досі варті уваги, і кожна літера в рядочок їм тільки на користь. Тож спробую пригадати, з якого дерева з’явилися ті фрукти.

2018 рік здавався мені вкрай заплутаним, щось усе не складалося, як хотілося, працювати було складно і жити теж.  Це тепер бачу — то були просто дитячі забавки, нічого суттєвого чи трагічного, просто за відсутності реального лиха мозок починає шукати під ліжком жахливих примар та розбійників. Насправді ж 2018 рік був останнім роком людського щастя: відносного спокою, хоча б якоїсь відпустки, постійних занять англійською мовою та плаванням, відкриття крамнички на Ярославській, а головне — постійного спілкування з онуком та сином. 

Тепер спілкування с моїми коханими хлопчиками — привілей, а не звичка...  

Хоча й у вимірі 2023 року щастя теж існує, нехай маленьке, полохливе, боязке, але воно таки є. Бачу тепер сутність та сенс життя зовсім інакше, і в цьому вимірі затишшя перед буревіями прикраси, які були народжені у 2018 році  — тепла згадка про надійний фундамент рідної землі, з якої ростуть міцні дерева та дарують людям дивовижні цілющі фрукти. 

Та що ж то за срібні фрукти-ягоди в нас виросли?

Мені хотілося зробити приємний, жіночний талісман, щоб люди могли подарувати його мамі чи донечці, щоб камінець у серці прикраси тримався надійно, щоб прикраса була рідною і зручною. Форма прикрас нагадує багато природних та звичних речей — є риси солодкої краплі домашнього варення, лампочки на святковій гирлянді, повітряної кульки, яку треба надути, груші з бабусиного садочка.

Не хочеться описувати технічно те відчуття затишку, яке виникає в мене від доторку до "Дивовижного фрукта". Та й навіщо — нехай краще розповість про фрукти казка. 

Трохи про саму казку, яку в 2018 році написав Антон: вона дійсно чарівна і вона вже спрацювала. І це єдиний випадок в історії Орінго, коли прикраси намалювала я, але розкодував їх мій син. Переклала казку українською, і тепер вона ще миліша й рідніша. 

*******

Далеко від прокладених доріг, за стрімкою річкою та сосновим лісом стоїть Дерево. Не помітити це Дерево легше легкого, та помітити й піти далі своєю дорогою також не складно. Його дрібні, зморшкуваті плоди не зацікавлять навіть найголоднішого шукача пригод. Але того, хто просто блукає, слухає звуки лісу та милується природою, Дерево може покликати до себе.

Поклик його невловимий, навіть не звук, а легкий подих. Вітер. Здалеку здається, що то гілки Дерева розгойдуються вітром, але зблизька розумієш — саме гілки й створюють той вітер. Біля самого Дерева голос гілок спиняється і навкруги стає світліше. Дивно, адже південь давно минув... 

Раптовий спалах анітрохи не засліплює, коли Дерево вітає нового друга. Сплетіння гілок розходиться в гіпнотизуючому танці, і ось на одній з них з'являється плід. Темно-фіолетове сяйво, міцна срібляста шкірка, легкий аромат чайної троянди. Здається, це фрукт. Абсолютно дивовижний фрукт.

Колір та смак фрукта аж ніяк не пов'язані між собою, і що факту цьому немає жодному логічного пояснення. Отриманий у подарунок від Дерева плід може нагадувати одночасно грушу, авокадо, манго, фінік та інжир, хоча й достеменно не відомо, чи доводилося десь і комусь у цілому світі відчути таке змішання...

А ще Дерево виконує бажання.

У ті давні часи, коли Мандрівник ще не був Мандрівником, і навіть не міг уявити, що колись ним стане, в маленькій кімнаті у будинку біля річки майже щодня з'являлися нові люди. Перехрестя різних шляхів приманювало шукачів, а гостинний дім, де жили мама з хлопчиком, дарував спокій та відпочинок. Люди розмовляли різними мовами, грали зовсім різну музику, але всі як один розтікалися посмішкою та задоволено гладили животи при погляді на пиріжки, які пекла його мама Шеріл. 

Щоночі Шеріл укладала спати свого малюка, майбутнього Мандрівника, наспівуючи йому дивовижні пісні та розповідаючи неймовірні історії, хоча неймовірними вони могли здаватися лише тим, хто дуже швидко засинає. У розповідях Шеріл було більше правди, ніж в усьому, що оточувало їхній затишний будиночок біля річки. А все найцікавіше Шеріл, щиро захоплена своїми історіями, розповідала вже сплячому малюкові, який, як їй здавалося, ще не був готовий зрозуміти все те, з чим її колись зводило життя. На його щастя, Шеріл не здогадувалася, що хлопчик давно навчився справляти враження абсолютно сплячої людини і знав набагато більше, ніж вона могла уявити.

Ну що ж, сьогодні йому стануть у пригоді всі її історії, які він слухав тихими ночами з заплющеними очима, малюючи дивовижні образи на темному полотні своїх повік. Як ловити рибу без наживки, як розпалювати багаття після дощу, як відрізняти людей добрих від злих, як в’язати красиві вузли з лозини, як не загубитися в дорозі та де шукати особливі місця — безліч корисних порад чув малюк, увібрав багато повчальних уроків. Але жоден з них не був кориснішим й складнішим за саме просте вміння — вміння слухати та чекати. Чекати та слухати.

Зараз, у найголовніший момент, до якого він так довго подорожував, який не полишав його сни з того дня, коли за спиною зачинилися двері будиночку біля річки, він розумів — поспіх вже зайвий. 

Мандрівник стояв біля Дерева. І дивне відчуття не покидало його, ніби це не він роками ступав ногами, щоб опинитися тут, а Дерево рухалося до нього, проростаючи крізь поля та ліси. Але ось він тут, і нарешті прийшов час отримати свій плід з чарівної гілки, та здійснити заповітне бажання — повернути все, як було. 

Вранці другого дня вітер приніс до Дерева негоду. Нарівні з тугою та сумнівами Мандрівника над долиною нависла непроглядна темрява грозового неба. Чи невже він помилився? Довгі пошуки, голодні дні та холодні тижні, дивні зморшкуваті ягоди на тоненьких гілках. Він вже давно сам став героєм тих історій, які матуся надсилала його снам... Одне тільки не сходилося — в тих історіях, якими б тривалими вони не були, знайшовши Дерево, шукач завжди отримував нагороду відразу. Ніхто не розводив біля Дерева багаття та не прокидався під його гілками наступного дня. 

Сумнівів більше бути не може, - вирішив Мандрівник - Я помилився. Нездійсненно.

Несподіваний промінь, який прорвався крізь сіру імлу над його головою, раптово нагадав йому про світлі моменти його подорожі. Посмішка дівчини на пристані Орії, смак домашнього хліба в хатині біля Позабутих гір… Швидше за будь-який промінь перед очима Мандрівника пролітали радісні обличчя, захоплюючі пейзажі, добрі історії. Скільки ж світлих людей зустрів він на своєму шляху, куди тільки не заносили його ці невдалі пошуки! Нехай йому так і не допоміг чарівний фрукт, і чомусь він не попросив Дерево про зустріч з жінкою, яка знає мільйони дивовижних історій та готує найсмачніші пироги на світі, але у пошуках він вже був щасливий. І ще буде.

Лише прихоплю з собою дивовижних плодів з цих гілок, – подумав Мандрівник. – Якраз стануть в нагоді для моїх прикрас із лози. Три ягоди - для кільця та сережок, з якими я повернусь до Орії, і одна - собі на згадку. Нехай буде біля серця, як нагадування про те що мій шлях не закінчено.

*******

Незабаром після появи цієї казки життя Мандрівника карколомно змінилося: він знайшов чарівну жінку та повернувся до омріяної Орії. Пироги його дружина готує найсмачніші, та й гори в них тепер спільні. 

Отже, друзі, обов’язково пишіть казки з бажаннями та шукайте «Дивовижні фрукти»

З любов’ю, Олена Маслова