"У норі під горою жив та був гобіт"... Ці слова, надряпані на зворотному боці екзаменаційної роботи, покликали в казку тисячі людей. Чи знав Дж. Р. Р. Толкін, їхній автор, що світ, створений ним, оживе і почне розвиватися самостійно? І що саме дозволило йому ожити?

Сага "Володар перснів" на сьогоднішній день вважається однією з найвидатніших книг XX століття. І справа тут не стільки в кількості тиражів, перекладів і літературних премій, скільки у впливі, який вона справила на літературу і культуру. Книги Толкіна, любовно названого шанувальниками "Професором", пробудили інтерес до жанру фентезі, який до цього вважався низькопробним. Інші письменники - Террі Брукс, Урсула Ле Гуїн, Стівен Кінг і навіть Джоан Роулінг - йшли його слідами. Вочевидь, для письменників привабливою виявилася повна свобода творчості: можливість творити нові світи і заселяти їх дивовижними істотами на свій смак. Читачів же приваблювала можливість ці світи відкривати - і насолоджуватися "добре забутим старим". Адже не секрет, що в основі фентезійних світів найчастіше опиняються старовинні казки та міфи.

На фото: каблучка "Пригода"

"Володар перснів", "Гобіт або туди й назад", "Сильмариліон" та інші книжки Толкіна починалися не з думки про комерційний успіх, а з цікавості та мрії. Інтерес - до мов - був невід'ємною рисою Толкіна, талановитого філолога і лінгвіста. Він знав десятки мов. І сам конструював нові, не в останню чергу керуючись красою звучання.

 "Ніхто не вірить мені, коли я кажу, що моя довга книжка - це спроба створити світ, у якому мова, що відповідає моїй особистій естетиці, могла б виявитися природною. Проте, це правда".

Мрія ж була досить незвичною: Толкін дуже любив міфи та чарівні казки. Однак його батьківщина, Англія, не могла похвалитися цікавими легендами.

"Є епос грецький і кельтський, романський, германський, скандинавський і фінський (останній справив на мене сильне враження); але зовсім нічого англійського, крім дешевих видань народних казок".

Що ж, якщо чогось немає, чому б це щось не написати? Особливо якщо ти філолог. Так, із любові до мов, епосу та своєї країни народжується масштабний задум: створити цикл легенд, від космогонічних міфів і до чарівних казок, присвячений Англії.  Для втілення цього задуму Толкіну знадобилося все життя... Літературна міфотворчість вимагає сил і часу, яких у багатодітного і не дуже багатого професора було не так вже й багато.  Чарівний світ народжувався ночами, а першими поціновувачами ставали друзі, дружина і діти.

Світ оживав на очах - і кількість зусиль, які Толкін вкладав у нього, була просто неймовірною. Професор продумував найдрібніші деталі, описував раси, що населяють світ, створював їхні мови, годинами продумував мовну гру - через неї творчість Толкіна так складно перекладати.

"[Моя праця] є єдиним цілим і в основі своїй натхненна лінгвістикою. У її підставі – створення мов. Скоріше “історії” складалися для того, щоб створити світ для мов, аніж навпаки. У моєму випадку спершу виникає ім’я, а потім вже – історія. Я б узагалі вважав за краще писати ельфійською" - так відгукувався автор про "Володаря перснів", називаючи його "есе з лінгвістичної естетики".

До створення мов Толкін дійсно ставився вкрай серйозно і відповідально. Не буде перебільшенням сказати, що весь його світ, по суті, виріс із квенья, найпершої ельфійської мови. Так, ельфійських мов багато - ціле мовне древо! Але квенья - найстарша в міфології Толкіна, і найперша, над якою він почав працювати. Спочатку він надихався давньоанглійською мовою і латиною. А через кілька років познайомився з фінською - і закохався на все життя. Фінська мова стала для Толкіна зразком краси і милозвучності. А заодно джерелом натхнення для створення квенья! Толкін не приховував, що переніс у мову ельфів багато особливостей фінської вимови та граматики. Щоправда, за його власними словами, пізні варіанти квенья вже були менш "фінськими" та були більш схожими на латинь.

Милозвучності та медодичності мови Толкін приділяв дуже багато уваги. Одним із його завдань було створення ідеальної мови для утопічного світу - у його розумінні, звісно. Квенья мала бути найкрасивішою, наймелодійнішою і найвиразнішою мовою, яку тільки можна уявити. Можливо, прекрасний далекий Валінор і з'явився тому, що ідеальній мові потрібна була ідеальна земля...

На фото: підвіс "Лоріен"

Не дивно, що в перекладачів виникали складнощі! Утім, захоплена людина завжди рада поділитися своїми знаннями. Ось і професор у міру сил допомагав перекладачам, пояснюючи непрозорі етимології імен і назв.

Здавалося б, можна було задовольнитися вже створенням ельфійської мови, міфології та світу, що "притягнувся" до них. Але справжній майстер не зупиняється на півдорозі. І ось професор береться продумувати хронологію подій свого всесвіту - навіть те, що не ввійде в книжки. Його фантазія охоплює всю історію Арди, її Сонячних років, що починаються від Веліанської епохи й закінчуються останньою битвою, яка завершує історію - Дагор Дагорат. Він самотужки викреслює карти створеного світу та навіть робить низку ілюстрацій.

"Коли ви пишете складну історію, ви маєте одразу малювати мапу - потім уже буде пізно".

Так, робота була виконана величезна. Величезною виявилася і спадщина Толкіна - його рукописи з невичерпного архіву доопрацьовував син, а потім видавав їх протягом ще кількох десятків років. Але слава до письменника прийшла ще за життя. У 1960-х роках почався справжній "толкінівський бум". В Англії та у США роман передруковували майже щороку, його переклали 38 мовами і навіть номінували на Нобелівську премію з літератури. Утім, зі списку лауреатів його викреслили з коментарем "результат в жодному разі не відповідає стандартам оповіді найвищого ґатунку". Звучить невтішно, але, як і всяка справа, створена з любов'ю, світ Толкіна виявився безсмертним і знайшов своїх послідовників.

На фото: каблучка "Фангорн"

Вплив Толкіна і його світу вийшов далеко за межі його книжок, і змінив не тільки літературу, а й кіно. Можна по-різному ставитися до трилогії Пітера Джексона "Володар Перснів". Її оцінки різняться від "шедевр кінематографа" до "образи книги, фанатів і Толкіна особисто". Так, будь-які думки мають право на існування, проте одне можна сказати абсолютно точно. Як Толкін змінив літературу і став основоположником жанру фентезі, так і Джексон змінив кінематограф, створивши зразок фантастичного фільму, на який продовжують орієнтуватися інші режисери. Своєю трилогією він поставив найвищу планку і довів, що фантастичний фільм може бути одночасно і видовищним, і глибоко драматичним. Чи можна сказати, що талант Толкіна допоміг прокинутися таланту Джексона? Мабуть, що і так.

Екранізація "Володаря перснів" виявилася однією з найуспішніших в історії кінематографа, не менш захоплено зустріли шанувальники і "Гоббіта або Туди і назад". Комп'ютерні ігри, фанатські фільми, спроби продовжити історію всесвіту, посперечатися з автором, наукові роботи, терабайти фанатських текстів - обсяг інформації довкола світу "Володаря перснів" весь час зростав. Найприголомшливішим же стало народження рольових ігор. Субкультура толкіністів, які вирішили втілити улюблений світ самотужки, якоюсь мірою була очікувана. Зрештою, сам Толкін був схильний до театральності (у своїх лекціях) і запросто міг прийти на них у кольчузі середньовічного воїна. І все ж рольові ігри виявилися абсолютно безпрецедентним явищем. Для багатьох людей саме вони стали справжньою реальністю - в якій вони могли бути світлими ельфами, шляхетними воїнами або маленькими мудрими гобітами.

У рольовому середовищі писалися книжки та знімалися фільми, зароджувалися свої правила, зав'язувалися знайомства, складалися сім'ї... Для тисяч людей світ "Володаря перснів", створений англійським професором, став рідним, важливим і неповторним.

"Його уявний світ був створений завдяки поєднанню його глибокої вченості, багатої уяви, потужного творчого таланту і доповнений власним життєвим досвідом" - так відгукувався про Толкіна англійський бібліотекар Річард Овенден. Але була і ще одна складова цього неповторного світу. Любов.

На фото: сережки Лоріен

"Я ніколи не називав Едіт Лютієн, але вона була першоджерелом історії початку головної частини "Сильмариліона". Я вперше усвідомив це на невеликій лісовій галявині, заповненій болиголовом, біля Руса в Йоркширі (де я недовго перебував на аванпості Гарнізону Гамбер 1917 року, і вона могла трохи пожити зі мною). У ті дні її волосся було кольору воронячого крила, шкіра світлою, очі ясніші, ніж будь-коли, і вона могла співати й танцювати".

Ще у 18 років, у пансіоні для сиріт Толкін знайомиться з Едіт Бретт.  Між молодими людьми одразу спалахує кохання, але опікун Толкіна проти. Він бере з юнака слово не спілкуватися з Едіт до повноліття (21 року). Толкін стримує своє слово, але у свій двадцять перший день народження одразу ж пише Едіт листа, в якому зізнається у своїх почуттях. На той момент Едіт уже заручена з іншим - вона думала, що про неї забули. Це могло б стати трагедією, але на щастя, дівчина наважується розірвати заручини та відповісти на почуття Толкіна.

Любов до дружини Толкін пронесе через усі 56 років подружнього життя. І вона ж стане його музою, його дороговказною зіркою, яка завжди вірила в нього. Саме їй Толкін присвятить найпроникливішу частину "Сильмариліона", історію про кохання смертного Берена і прекрасної ельфійки Лютієн. Так - Береном і Лютієн - пара називала одне одного, ці ж імена викарбувані й на їхній спільній могилі...  Ось так історія чарівного світу вплелася в реальне життя. Ось так чарівний світ знайшов ту частинку, без якої він не міг би бути створений.

Що найбільше вражає вас у біографії Професора?

Ольга Орінго