Попробовала вспомнить, что делала в последний вечер перед войной. Днём в среду была премьера серёжек с квадратами, и симпатичная литотека, потом примерно до десяти вечера работала над новым проектом и отвечала в инстаграме...
...ещё смотрели с мужем последний сезон сериала "Родина" и пили чай, развешивала постиранное бельё, искала в интернете подарок Феденьке и совершенно не ощущала того, что совсем скоро мой маленький мир и общий мир на планете исчезнут бесследно.
Сейчас с удивлением понимаю, что в этот вечер перед войной у меня почему-то не было тревоги, которая догрызла за последние полгода уже до мозга кости. И лёгкую бестревожность я наивно восприняла, как зарождающийся рассвет оптимизма.
Даже что-то рисовала для своей коллекции 2022 года, которая совершенно не сложилась из-за тревог и смертей. Секрета уже никакого нет, у меня с сентября прошлого года сама по себе начала рисоваться коллекция по роману Льва Толстого "Война и мир".
Рисовалась она созвучно фракталам, с большими мыслями о религии, о роли личности Толстого в глобальных течениях прошлого века и с многослойными украшениями... И, судя по всему, должна была победить стремительно разворачивающийся хаос.
Потом жизнь начала бить меня кувалдой по башке, категорически не давая закончить эту коллекцию. Показано было так много из изнанки смерти, призрачности жизни и реальности темноты, что сил для творчества не осталось. Чтобы вытянуть из небытия в серебро такую сложную тему и нигде не сфальшивить, нужна душа целиком, а не в лохмотьях.
Альбом с заметками открывался всё реже — замысел оказался таким огромным, нужно сфокусироваться на какой-то одной грани, но невозможно упростить сложность и трагичность, и нельзя не дать ключ от двери в настоящий Мир в каждом украшении из этой коллекции. Вот над этим я сейчас и тружусь, особенно хорошо думается на выдохе после завершения воздушной тревоги.
Только признав своё полное бессилие в пучине войны, испытав все оттенки черноты зла и опустошив душу до самого дна, начинаю наполняться первыми каплями веры, надежды и любви. И эти невесомые капли уже требуют действий.
Думала, что может проиллюстрировать моё настроение и нашла эссе 2020 года, "Что разделяет жизнь на До и После?...". Тогда пандемия нам казалась концом света, а оказалась репетицией.
В эссе были такие строки: "...иногда случаются глобальные катастрофы такого масштаба, что поневоле ощущаешь себя крохотной песчинкой в гигантских песочных часах эволюции, летящей вместе с миллиардами других песчинок вниз, на встречу с неизведанным, непредсказуемым и вряд ли приятным..."
Мы все сейчас летим в горящем потоке войны и пока совсем не понятно, сколько лететь и чем всё закончится, но скоро всё равно наступит Время После войны и будет новый Мир.
Мир обязательно будет! И новая коллекция будет тоже, надеюсь.
С любовью, Елена Маслова
Cvetochnayafeya
Вс, 20/03/2022 - 21:38
dinagus81
Вс, 20/03/2022 - 21:59
Loana
Пнд, 21/03/2022 - 11:28
Елена Маслова
Пнд, 21/03/2022 - 15:12
Допис був саме про те, що колекція не склалася.
Причини різні, але не склалося: "Потом жизнь начала бить меня кувалдой по башке, категорически не давая закончить эту коллекцию."
У іншому разі я б не показувала те, що має втілитися у майбутньому. Раніше вже казала, що колекції року (та й інші знакові прикраси) завжди про майбутнє, про те, що нас чекає... Зараз впевнено бачу символізм як у самій ідеї на 2022 рік, так і у тому, що вона не злетіла. Буде зовсім інший Мир, поки що мені до кінця не розкрившийся, обов'язково буде після війни.
Але...
Дуже прикро чути від людей, що знають мене давно та нібито поділяли цінності добра та культури Орінго, дивні слова про те, що і як я повинна робити, а також про "стокгольмський синдром".
Учора ось почула на радіо "Релакс" дуже емоційного оратора, що казав про небезпечність руської літератури, усіх цих "толстодостоєвскіх", бо ми не можемо знайти національну ідентичність, доки читаємо щось, окрім українських книжок... Мабуть, сумна доля чекатиме наступні покоління, якщо ми фільтруватимемо літературу не за змістом чи впливом, а виключно за національністю автора.
Мені дуже подобаються багато сучасних українських письменників, декого навіть знаю особисто. І більшість з них з повагою ставляться до нормальних думок з класичної літератури минулого, принаймі до тієї, що не романтизує імперії, війни та насильство. Можливо, якби хтось з рашистів насправді був вихованим у любові, освіченим та читав гарні книжки, вони б не стали скаженими вбивцями. Так, можливо і ні...
Але... Ми ж з вами багато читали!
Навіть лють і ненавість до агресора, що мене переповнюють зараз, усі втрати і ризик для життя під обстрілами (вібрує весь будинок, коли я пишу цей коментар), не заважають вірити у майбутнє і відрізняти чорне від білого. Як ще можна сприймати нижченаведені рядки, крім того змісту, що вкладено в них півтора століття тому?
"Не існує величі там, де немає простоти, добра та правди"
"Кожен думає змінити світ, але ніхто не думає змінювати себе".
"Віра - це сенс життя, той сенс, завдяки якому людина не знищує себе, а продовжує жити. Це сила, завдяки якій ми живемо"
"Зміни в нашому житті повинні відбуватися через неможливість жити інакше, як за вимогами нашої совісті, а не від нашого розумового дозволу спробувати нову форму життя"
Розумію почуття кожного, бо немає зараз жодного українця, кого оминула війна. Також маю надію, що послідовність дій та беззаперечно патріотична позиція Орінго не викликає сумнівів. Тому дуже прошу: непохитність, образи та злість застосовуємо до ворогів, а до своїх — терпіння та розуміння.
Якщо раптом у моїй риториці вам щось видаватиметься дивним чи незрозумілим, але ви ще маєте повагу до усього зробленого в Орінго за багато років, краще спитайте у особистих повідомленнях. А якщо поваги більше немає, можемо зробити паузу, бо важко зараз усім, а деякі речі виправляються дуже повільно...
Тримаймося, друзі! Переможемо ворогів разом і усе є і буде Україна.
Mouse
Пнд, 21/03/2022 - 16:38
celenitty
Пнд, 21/03/2022 - 17:45
galina_К
Пнд, 21/03/2022 - 18:19
Елена Маслова
Пнд, 21/03/2022 - 18:42
Невозможно и неестественно взять и остановить войну внутри, когда идёт ужасная война в родной стране, а ты - не на фронте... Ненависть, гнев, боль и злость, когда так измываются над людьми — природные эмоции человека. И они действительно сжигают изнутри, не могут не сжигать.
Сжигают не только доброту и мечты, эти эмоции сжигают страх и эгоизм. Потихоньку можно заменять час созерцания новостей на час созидания, активно делать что-то исключительно для других (приготовить, успокоить - всё, что по силам и на пользу).
Из этих пауз пустоты начнется новый фундамент. У меня некое подобие баланса начало эпизодически возникать, когда ленту новостей стала оставлять на утро и вечер, заполняя остальное время полезными делами. Правда, эпизодически, а ночью всё равно накрывает, потому что темнота пробуждает в человеке всё самое глубиное... Двигаюсь по миллиметру.
"Два наймогутніші воїни - це терпіння і час"
А больно будет ещё долго и после победы. Из хорошего — у победителей раны заживают намного быстрее.
Cvetochnayafeya
Пнд, 21/03/2022 - 20:07
Lina2018
Пнд, 21/03/2022 - 20:35