Уже від самого поєднання слів "Колесо Року" віє чимось чаклунським. Кругообіг часу - процес вічний, непорушний і тому історії не має, а ось у людського вміння його бачити і відраховувати історія є - до того ж вкрай цікава!
Для початку - кілька слів про Колесо року: так називається щорічний цикл із восьми свят, з яких чотири приурочені до зміни положення сонця - два рівнодення і два сонцестояння. А ще чотири відзначають середини між попередніми чотирма. Складно? Спробуйте уявити собі колесо з вісьмома спицями, і на кінці кожної - свято. Так має бути простіше, тим паче, що сучасні віккани самі із задоволенням використовують цей символ.
Стоп, а хто такі віккани? Це послідовники Вікки, а Вікка - це вчення, яке займається, по суті, переосмисленням і адаптацією стародавніх європейських вірувань, зокрема, кельто-британських. Ну а яких ще, якщо перші теоретики і практики Вікки самі були британцями? Вікка як вчення-релігія відносно молода - вона зародилася у 20-30-х роках минулого століття, плоть від плоті спіритуалізму й Таро, "Золотої Гілки" та найперших наївних спроб відродити стародавнє вчення друїдів... ех, початок двадцятого століття, який час був! Але ми сюди не ностальгувати прийшли, вірно? Вікку розробили і заснували ті самі молоді ентузіасти європейського язичництва, хто через багато років і цілу війну не розгубив свого ентузіазму. Оскільки більшість із них були британцями, то за основу вони волею-неволею брали острівні вірування і міфи. У підсумку вийшла релігія з таким явним присмаком кельтської міфології, що це навіть на календарі відбилося.
На фото: слайд "Трискель"
Календар сезонних свят, те саме Колесо Року, являє собою, по суті, накладення кельтського календаря на загальноєвропейський. Річ у тім, що поки вся язичницька Європа відзначала рівнодення і сонцестояння - Йоль (зимове сонцестояння), Остара (весняне рівнодення), Літа (літнє сонцестояння), Альбан Ельфед (осіннє рівнодення), кельти робили зовсім інакше. Вони святкували середини між цими датами! Як вони їх взагалі обчислювали? Хороше питання, мабуть, за допомогою Стоунхенджів і подібних конструкцій. Як би там не було, з прикладною астрономією у кельтів все було гаразд. Вони відзначали Імболк - початок весни, Белтейн - переддень травня (цікаво, що на континенті його теж відзначали, потім це свято перетворилося на Вальпургієву ніч), Ламмас - свято врожаю і Самайн (Саунь) - початок темної пори року, майбутній Гелловін.
Оскільки перші віккани були, як ми вже знаємо, британцями, не дивно, що вони спробували поєднати свою рідну язичницьку традицію із загальноєвропейською. На щастя, чотири кельтські сезонні свята чудово накладаються на чотири континентальні - і потрапляють рівно в середину між ними. Виходить ладна і красива схема з восьми дат - колесо з вісьмома спицями. Як було відмовитися від такої прекрасної фігури? Восьмирічне Колесо Року було фактично прийнято в 1950-х рр.; відтоді віккани й неодруїди зійшлися на поєднанні календарів, проте все ще не могли придумати, як називати свята...
Так-так, а ви як думаєте, звідки взялися назви "Мабон", "Літа", "Остара"? Саме у 50-60-х рр. їх довелося придумати. З часів стародавніх друїдів багато часу минуло, і так вийшло, що деякі свята до XX століття дійшли, а ось їхні імена - ні. Наприклад, осіннє рівнодення, яке, до речі, було зовсім недавно. Свято є, а імені не збереглося! Що робити? Вихід із ситуації знайшов Ейдан Келлі, американський професор-літературознавець і за сумісництвом чаклун-вікканін. А ви думали, професор не може бути чаклуном? Може, ще й як! Так ось, професор Келлі вирішив пов'язати дату осіннього рівнодення з Мабоном ап Модрон, таємничим персонажем кельтського епосу. Власне про Мабона і про його матір, Модрон, у текстах майже нічого не сказано; тільки реконструкції дають змогу впізнати в ньому молодого бога, породженого Богинею-Матір'ю (слова "Модрон" і "матір" почасти навіть співзвучні, і не просто так). Келлі вирішив, що Мабон - бог темної частини року, що народжується, повелитель Темної сторони, спокою і сну. Тому він і вирішив дати осінньому рівноденству, початку темної частини року, ім'я Мабона. Хоча в цього дня є й інші назви - наприклад, Альбан Ельфед, ім'я, яким користуються практикуючі неодруїди.
У своєму остаточному вигляді Колесо Року з'явилося в 60-ті рр.; якраз у цей час різні течії друїдів і вікканів домовилися між собою і стали відзначати річний цикл за більш-менш єдиним календарем. Тож воно не таке вже й старе, виявляється! Навіть зовсім молоде - за міфологічними мірками. Утім, чи означає це, що він менш значущий або має меншу силу, ніж автентичні стародавні календарі? Зовсім ні. Зрештою, сенс Віккі - ще й у тому, щоб стародавня традиція оновлювалася, була живою і гнучкою, а не архаїчною і неживою. Чого варта віра, яку ніхто не практикує? Саме тому Колесо Року в його звичному вигляді має стільки ж сили і прав на існування, скільки найдавніший Стоунхендж у світі.
На фото: слайд "Шепіт вересу"
Женя Орінго
