Рік тому українці, мабуть, вперше за кілька десятиліть узнали, що таке постійно жити в очікуванні новин — звісточок від рідних, що з ними все гаразд, інформаційних повідомлень про перебіг справ на лінії зіткнення. Кожна новина з іншою тематикою сприймалась як щось з фантастичне, що не має дотику до реального життя. Серед таких були й світлини, на яких волонтери перетворювали понівечені обстрілами речі на маленькі осередки надії.

На продірявлених шрапнеллю парканах та стінах домівок, на спалених до тла автівках одна за одною з’являлись квітки: жовтогарячі соняшники, червоні маки, блакитні незабудки, стрункі нарциси та іриси. Так силами волонтерів на слідах, що полишала по собі війна, розквітали клумби.
Ідеї належали двом незнайомим один з одним людям, та їх об’єднало бажання бути поруч з українцями у складні дні. Це канадка українського походження Іванка Сіолковська, інша група митців працювала під керівництвом Трека Келлі, мураліста з Лос-Анджелеса.

Шлях до України в кожного художника був свій. Іванка почала волонтерити ще на кордоні з Польщею, під час піка міграції українців. А коли роботи стало менше, приїхала до України, у звільнену від окупантів Бучу. Щоб допомогти мешканцям Бучі позбутися жахливих спогадів від російського вторгнення, Іванка стала прикрашати кульові отвори малюнками, щоб повернути радість і посмішки людям: «Я хотіла стерти ті кульові діри, щоб нагадати про радість, яка колись була… Квіти є символом надії, відродження, тому це був чудовий спосіб повідомити росіянам, що вони не можуть забрати нашу надію».

Художники з України та Сполучених Штатів, що разом з Треком Келлі розфарбовували понівечені автівки, мали намір продавати цифрові зображення своєї роботи як невзаємозамінні токени (NFT), щоб зібрати гроші для українських художників, на проекти реконструкції та інші благодійні цілі.
Важливим було питання етики, бо цей неочікуваний прояв мистецтва торкався незагоєної рани українців. Тож до проекту були залучені лише ті автівки, що не були мовчазними свідками злочинів проти людей.

«Ідея квітів на уламках колишнього життя демонструє надію на майбутнє, і те, що Україну неможливо знищити. – сказав Келлі. — Ми хочемо показати, що… життя триватиме. Ми переможемо і зможемо перемогти ворога, пензлем чи зброєю».

Минув рік з описаних подій і цієї весни під тими парканами вже цвітуть справжні квіти. Віримо, що згодом розквітне вся Україна!

Наталія Орінго