Символ серця має ширший діапазон значень, ніж ми використовуємо зараз. Як змінювалось трактування знайомого образу та чому все зрештою звелось до любові?

Людське тіло, сповнене загадок, над якими й сьогодні ламають голови вчені, відкривало свої таємниці дослідникам минулого поступово. Так сталося, що серце здалося прадавнім вченим легшим об’єктом для вивчення, аніж мозок. Тому впродовж тривалого часу серце «працювало» за двох, взявши на себе дві фізіологічні ролі: помпи, що штовхає кров по венах та артеріям, і вмістилища інтелекту й розуму. Та цим функції серця не вичерпувалися, пліч-о-пліч з медичним трактуванням йшли релігійні вірування та містичні погляди. Через таку популярність в діаметрально різних сферах людського буття й науки, зображення серця можна віднайти у священних писаннях, на родових гербах, у прикрасах та військових обладунках, на сторінках памфлетів та гральних картах. Пропонуємо поглянути на кожне, щоб глибше поринути в символізм вже звичного нам графічного знака.

 

Обладунки польського лицаря, 18 століття

 

У печері Ель-Піндал, що в Іспанії, є малюнок мамонта з кольоровою плямкою, схожою на червоне серце в грудях. Невідомий художник намалював його 15 тис. років тому, але це дає підстави вважати, що доісторичні люди пов’язували серце з життям та смертю і вірили, що серце є найважливішим органом, причиною існування.

Згідно з відомими історикам джерелами, мудрістю нагородили серце стародавні китайці. «Сінь», стародавнє китайське слово, що означає серце, також перекладається як «серце-розум». В Китаї вірили, що серце керує всім тілом, про що свідчать рядки з трактату «Класична медицина Жовтого імператора», датованого 2600 р. до н. е.: «коли тіло здорове та збалансоване, серце є «добрим і доброзичливим імператором». В цьому китайців підтримували й цивілізації стародавнього Сходу. В культурі Месопотамії серце було осередком свідомості, моральної волі, пізнання, мудрості, розуміння та емоцій, що підпорядковуються волі (бажання, любові, дружби тощо). В серцях шумерів народжувалось як зло, так і добро, і зрештою релігійність.

Це протистояння темного та світлого дійшло до берегів Ніла, перетворившись на мірило праведного життя у віруваннях стародавніх єгиптян. За їхньою релігією саме серце визначало долю після смерті. Вважалося, що Анубіс зважує серце померлої людини проти пір'їни. Якщо серце переважувало пір’їнку, це було ознакою грішного способу життя. Душа, що не пройшла перевірку зважуванням, потрапляла до хижих лапа чудовиська Амміта, а легкі серцем душі відправлялися на небо. Це також пояснює, чому при муміфікації залишали лише серце, видаляючи інші органи.

 

 

В Стародавній Греції серце називали джерелом емоцій. Це могла бути радість, печаль, гнів, страх – будь-які почуття зароджувались у серці. Пізніше Аристотель зауважив, що серце є центром психофізіологічної системи та відповідає за управління відчуттями, думками та рухами тіла.

 

 

Та якими б якостями не наділяли людське серце, візуальне його втілення було все ще далеким від сучасного cимволу. Декоративні елементи у формі серця часто в реальності зображали плющ, виноградне та фігове листя, квіточки та різні інші ботанічні елементи. Нижче ще один приклад серцеподібного зображення, що ніяк не пов’язане з людським органом.

 

 

Відбиток на древній римській монеті, датованій 510-490 роками до н.е., зображає насіння рослини сильфіум, нині вимерлого виду гігантського фенхелю. Але цікавим є той факт, що сильфіум був відомий своєю протизаплідною дією, тож можливо це є першим, розмитим зв’язком між романтичними почуттями та символічним зображенням серця, яке вже за часів Середньовіччя пошириться всім світом.

Наукові дослідження властивостей тіла, започатковані за часів античності, на жаль, не мали продовження. В епоху Середньовіччя церква забороняла розтин тіл, тож навіть медичні трактати містили в собі хибні ілюстрації людського серця. Здебільшого вони базувались на текстових описах грецьких вчених, а саме Аристотеля. Ось так на думку італійського фізика Гвідо де Віджевано мало виглядати людське серце. І це у XIV столітті!

 

 

Та на той час головна боротьба за право володіння цим символом розгорілась між тими, хто вбачав у серці символ любові до Бога, та тими, хто наділяв його почуттями більш приземленими.

 

 

Церква активно використовувала відомий нам символ серця в іконографії. У християнстві, особливо в католицькій традиції, зображення палкого серця, часто з терновим вінцем і пронизаного мечем, є символом безмежної любові, милосердя та жертовності Ісуса Христа до людства. Яскраво-червоні серця, що палали на іконах, фресках і сторінках священних писань, випромінювали божественну любов і співчуття.

 

 

Але так було не у всій Європі. Язичницькі племена, що прийняли християнство за часів Середньовіччя, все ще мали різні думки про призначення серця, яке вони зазвичай пов’язували з мужністю.

Та остаточно битву за полум’яний символ церква програла у 15 столітті, коли після появи друкарського верстата у Франції почалося комерційне виробництво гральних карт. На картах люди бачили серця куди частіше, ніж на іконах. І хоча «черви» уособлювали духовенство, а сам символ червової масті був зображенням Грааля, знак серця надто глибоко проник у суспільство у світському, а не релігійному контексті. Люди асоціювали цей символ з азартними іграми, задоволенням, розвагами, а не з любов’ю до Бога.

 

 

Хоча й була ще одна, благородна спроба поєднати серце та любов до ближнього, не обтяжену плотським бажанням. Це використання серця разом з рукою як уособлення благодійності, що йде від щирого серця.

 

 

Та все ж у церкви не було жодних шансів, тому що найодіозніше трактування серця відбулося в геральдиці. Поряд з тими вільностями, що дозволяло собі дворянство в бік полум’яного серця, гральні карти здаються милою дитячою забавкою. Наприклад, італійський полководець Бартоломео Коллеоні зобразив на своєму фамільному гербі зовсім не три перевернутих догори дриґом серденька, а... чоловічі статеві органи.

 

 

Чому ж серед усіх можливих варіантів саме кохання стало провідником цього символу крізь століття та епохи? Всьому виною промислова революція. Розвиток друкарства та комерціалізація свят, а саме Дня святого Валентина, підготували надійний ґрунт для романтизації символу. Сотні, а потім тисячі й мільйони листівок-валентинок зрештою затьмарили собою всі інші візуальні образи серця: релігійні, анатомічні та геральдичні.

 

 

Наталія Орінго