Говорячи про сонце, його обожнювання і шанування, неможливо не згадати про ацтеків. Ацтеки, загадковий і подекуди страшний народ, відомі тим, що влаштовували жертвопринесення на честь Сонця... Але ж, відверто кажучи, вони займалися далеко не тільки цим, а ацтекський культ Сонця насправді дуже драматичний і красивий...

З уроків шкільної історії ми пам'ятаємо, що в ацтеків була величезна кількість богів, і Сонце було серед них головним. Здавалося б, цілком нормально для язичницького пантеону: сонце світить, сонце гріє, чому б не зробити його головним? Але не все так просто.

Насправді Сонце було не стільки сутністю (на кшталт Сур'ї чи Аполлона), скільки "посадою". Різні боги в різні часи "працювали" Сонцем: за весь час існування світу ним встигли побувати і добрий, мудрий Кецалькоатль, і хитрий трикстер Тескатліпока, і могутня володарка води й родючості Чальчіутлікуе... Коли настала пора "перебудовувати" світ укотре й обирати для нього нове Сонце, боги вирішили влаштувати кандидату сувору перевірку. Було розведено величезне багаття: найсміливіший із богів мав кинутися в нього і перетворитися на Сонце нового світу. Однак ніхто не поспішав: багаття було гігантським, а жар від нього нестерпним. Час минав, але ніхто з богів не міг зважитися. Здавалося, новому світові судилося залишитися без Сонця - а отже, без світла, тепла і життя.

На фото: підвіс "Орел ацтеків"

Однак коли всі вже прийшли було у відчай, з натовпу богів раптово виступив Нанауацин. Він не був ні найстаршим, ні наймогутнішим, скоріше, навпаки, маленьким і непоказним. До того ж він мав болісну шкірну хворобу, і втрачати йому було нічого. Він сміливо ступив до багаття - і кинувся в нього на очах у здивованих богів. Ніхто не очікував від Нануацина такої хоробрості. Полум'я охопило його - а через деякий час усі побачили, як з багаття замість маленького, некрасивого божка виходить прекрасний рудоволосий юнак. Так Нанауацин, "Покритий виразками", став новим Сонцем і взяв собі ім'я Тонатіу, буквально - "Сонечко". Саме він зараз мешкає на небі й освітлює наш світ, світ П'ятої епохи.

Ось так хоробрість і самовідданість Нанауацина подарувала нашому світові Сонце і життя. З цієї історії можна зробити чимало висновків: і про те, що великі речі неможливі без ризику; і про те, що хоробрість і шляхетність можна зустріти в будь-якому характері... А можна й не робити жодних. Ця історія прекрасна і сама по собі.

На фото: каблучка "Мезоамерика"

Женя Орінго