Ви напевне чули про дослідження впливу мови на швидкість виконання військових команд. Чим коротша довжина слів, тим швидше і якісніше солдати виконують роботу. У якомусь сенсі ми з вами зараз подібні до цих солдат, але нам потрібні не короткі слова, а ємні значення.
Десь через півроку від початку повномасштабної війни я помітила: ми міцно підсіли на штампи — візуальні та словесні. За цей час вони якраз встигли викристалізуватися й укорінитися. І ними стало дуже зручно послуговуватися, адже штампи для того й потрібні. Вони пришвидшують реакцію, скорочують час на пояснення. От тільки шкоди від них не менше. Вони засмічують нашу свідомість так само, як слова-паразити захаращують лексикон. А ще через кілька місяців я зрозуміла: так, частина цього дійсно є штампами, і на щастя, від них уже поступово звільняють тексти й стрічки. А от решта, те, до чого ми тягнемося ледь не підсвідомо, зовсім не штампи. Це символи.
У часи небезпек, потрясінь ми стаємо вкрай прагматичними. І ця прагматика приводить нас до найвищого ступеню символізації. Звучить як оксюморон? Філологи знають таку штуку як закон мовної економії. Наприклад, ми говоримо “грузин” замість “грузинець” і “гречка”, а не “гречана крупа”. Випаровуючи буквену “воду” зі слів, ми залишаємо саму суть, яку нам легко передати та швидко вхопити. Щось на кшталт такого ж процесу відбувається і в полі смислових значень. Оскільки творення символів — час довгий, ми беремо готові й дещо трансформуємо їх. Або ж використовуємо так, якщо вони нам годяться.
Коротке й ясне “орк” замість “російський солдат” і навіть “окупант” прижилося як ніколи. І не тому, що там три літери, а не сім. А тому, що неймовірно вдало поєдналося з толкінівським образом. Про те, наскільки це вдалий образ, свідчать навіть скріни переписок ворога: там вони для зручності, на противагу, називають українських солдат ельфами. З цього ж поля — слово “бавовна”. Геніальна лінгвістична знахідка, що не стала б такою популярною, якби не грунтувалася на російських брехні та перекручуванні.
Обидва кольори українського прапору — існуючі символи. Але й до них в ці 10 тривожних місяців була прикута така увага, що проявилась до цього прихована для багатьох символіка. Саме кров, пролита на український стяг, робить його не просто державним, а змагарським — червоно-чорним. А в обрисах герба знайшлись і слово “воля”, і виделка для російської двоголової курки, й пара гострих шабелин, що бережуть золоте зерно.
Найвища концентрація значень завжди зберігається в матеріальних об’єктах — простіше кажучи, в тому, що можна побачити й помацати. Згадайте, як черги по українські поштівки стояли і під тривогами. Як торкнулась кожного з нас незламність шафки з Бородянки чи зелений динозаврик з Дніпра. Особливого значення набувають і ювелірні прикраси, якщо вони містять в собі символи. Не кожен раз відтворення відомих реалій відображає саме символ. Але коли це вдається — у випадках, якщо за роботу береться митець — то виходить потужний, густий заміс енергії.
Так, будь-яке мистецтво повинне грунтуватися на справжньому. На символі, енергетиці, ідеї, події, емоції. Саме це, на мою думку, і є сьогодні визначальним критерієм. А ще — до мистецства, міцно заквашеного на значеннях, тягнуться душі, як на запах свіжовипеченого хліба. У тяжкі часи нам потрібна опора. І вмикається внутрішній інструмент, який розрізняє крихку глину і надійний метал. Цей інструмент можна назвати смаком, інтуїцією, совістю, духом — не можна лише обманути його та заглушити.
Анастасія Орінго 
