Продовжую думати над вашими порадами. Вчора був вступ до теми і трохи Фейсбуку, а сьогодні в нас на черзі Instagram. 

Зазвичай у цій мережі коментарі більш лаконічні, але цього разу вийшла класна та конструктивна дискусія. 

Виділю два великих коментарі, один — від людини з боку покупців, а другий — від людини, яка тільки почала вирощувати власний ювелірний бренд. 

 ogorskaya:  Знаєте є такий анекдот про ремонт, який "якісний, швидкий, дешевий - але вибрати можна тільки два пункти". Імхо, ви намагаєтесь виконати всі три одночасно, але це не можливо. І щоб не загнутись - треба щось викреслити. 
На мій погляд (але я профан у мистецтві, а ваші вироби, безумовно, мистецтво) я б не робила акцент тільки на "смислові" вироби, а частину виробів зробила би простими, бюджетними та масовими. Можливо не під цим брендом, чи з продажем тільки оптом через магазини клієнтів. Ви ж бачите на чому заробляють ваші конкуренти. Ви це можете назвати "робити фігню", але на це можна подивитись і з іншого боку. Такі вироби теж потрібні і мають місце бути. Наприклад сережки від Орінго я не одягну на пляж, але і без сережок не буду, штамповка … буде у нагоді. 
PS В будь-якому випадку бажаю вам успіхів і втриматись. Виставка ваша "срібні історії" чудова. Сама була і знайомих підбила піти.

Ой, якби ми робили ремонт, в нас би було «мінімум чотири з трьох пунктів», тобто до «якісний, швидкий, дешевий»  додалося б ще «дизайнерський, з пожиттєвою гарантією, перейде вашим нащадкам». І це мабуть навіть не жарт. 

Як тільки ми у 2010 році почали з Антоном займатися роздрібними продажами, то задерли планку до неба. Люди мали дивуватися й радіти, і жодних компромісів. Звісно, тоді усі процеси дотувалися з гуртових продажів — прибутку в Орінго ніхто не шукав майже п’ять років, бо вирощували прекрасний сад майбутнього. З 2016 року все кардинально змінилося — ми зупинили співпрацю з іншими крамницями і прибрали посередників між нами та покупцями. Усі трансформації були повільними: з тисячі прикрас на тиждень ми поступово дійшли до сотні, тобто з маленького заводика стали спочатку звичайною майстернею, а потім психанули й перетворилися на Ювелірний дім.

Я не знаю, правильні чи ні були ці рішення, але багато колись успішних підприємств вже розчинилися у річці часу, а колеса Орінго потроху котяться, хоча й риплять та інколи навіть проколюються на гострих моментах. 

В теорії можна було б і зараз наростити обсяги виробництва та робити щось легке й бюджетне чи навіть біжутерію — в нашому задорого орендованому будинку дуже багато вільного місця. Але ж ми у війні та у місті, де немає передиху. І поки війна не закінчиться, безвідповідально підіймати робочі столи вище підвалу, та й спеціалісти тепер на вагу золота…

Намагаюся зростати далі у мистецтві срібних історій, а там подивимося, як обернеться доля. 

 shypshyna_z_shypamy:  Ваші слова так резонують з моїми внутрішніми відчуттями, і, на жаль, від цього не стає легше, а лише вдвічі більш боляче. Зокрема тому що вже давно, а особливо з моменту особистого знайомства Ви є взірцем того, що чесний бізнес з цінностями і великою метою може існувати, розвиватися, бути на слуху і подобатися людям. І коли розумієш, що люди які кілька десятиліть вкладалися в свою справу, йшли важким, тернистим, але чесним шляхом і зараз ризикують не витримати, дуже важко не скласти лапки. Але я чомусь вірю в вас, вірю що не всім потрібна штамповка …, найчастіше бачу у наших клієнтів окрім наших - ваші прикраси, знаю, що є люди, які хочуть почути розказані нами і вами історії, одягаючи улюблені прикраси. Я дуже хочу висловити всі можливі слова підтримки пані Олені та всій команді Орінго, бо я дійсно вірю що ваші прикраси - це історії, які мають бути розказані.

Таїсія разом з Ренатою теж пишуть свою цікаву ювелірну історію, ми з ними перетиналися у чудовому «Книгоукритті» на виставці. І саме заради молодих талантів завжди хотілося планку не знижувати, грести вперед і показувати — надія є. В Україні багато людей, яким не потрібна штамповка, тому що вони хочуть тримати при собі чесні історії. 

І хочу висловитися щодо самого поняття «штамповка», яке постійно зустрічається у обговоренні ювелірної справи. Колись на совєцьких ювелірних заводах була дуже поширена технологія, коли за допомогою пресформ і  величезних штампів з тонких листів дорогоцінних металів вибивалися прикраси або елементи виробів. Це була доволі недорога і практична технологія з мінімальною подальшою обробкою. Не дивно, що після розвалу імперії на заводах продовжили сотнями тисяч робити легкі та швидкі ладанки-хрести. Носилися вони не дуже довго, та й були майже однакові, а люди ставали усе більш примхливими, поступово з ринку ці речі відступили, проте назва залишилася. 

Якщо люди хочуть носити традиційні ювелірні прикраси, щоб не виділятися і не перевантажувати себе чужими сенсами, то вони мають на це повне право. Безліч майстрів та підприємств по усій країні роблять «конюшину»  та «гвіздки», і безліч покупців їх обирають, бо вони для них символізують стабільну розкіш. А прикраси Орінго робимо й продаємо тільки ми… 

Далі буде.

О.М.