Нещодавно в гостях у Орінго побував вітчизняний майстер ювелірного огранування Костянтин Залізко. З його творами ми вже знайомі, а дехто з вас має ексклюзивні прикраси з камінням його роботи. Не змогли відпустити майстра без інтерв'ю! 

***

- Розкажіть нам дещо про себе, будь ласка. Де ви виросли? Де навчалися?

- Я виріс там, де українську не вивчали. Але любов до мови нікуди не дінеш – навіть якщо не вивчав, якщо вона є, то вона з тебе лізе, звідкись. У мене тільки три перших класи було тут, а потім ми з батьками виїхали до Сибіру, там будували ГЕС. Школу закінчив в Україні, коли повернулися в Кривий Ріг. Поки будується ГЕС, там є що робити, а коли все закінчується, то робити там нічого. Батьки не чекали, щоб я закінчив школу, просто останній клас я довчався вже в Кривому Розі. Після школи вчився на геолога в Криворізькому, як він тоді називався, гірничо-рудному інституті. Тобто я геолог за освітою.

- А чому саме таку освіту обрали? Звідки це пішло?

- Дивна річ: я коли був зовсім маленький… Мій дідусь по мамі був такою людиною, він любив знання, хоча у нього не було освіти вищої. У нього було багато книг, він був, здається, ковалем на нашому металургійному заводі, але він був така людина зацікавлена. Мама моя – з вищою освітою, а книги були його. І з них було дві визначні книжки, два томи дитячої енциклопедії. Один був художній чи щось таке, про творчість, а другий був географічний. Так от, художній залишився новим, я його не чіпав узагалі, а другий я зачитав! Нещодавно, десь років п’ять тому, я його повернув собі, саме ту книжку з дитинства. Це була така зустріч…

- Оце так! І що було в тій енциклопедії?

Мене, звісно, там зацікавило багато чого, але ж, перш за все, найбільш зачитані місця були про мінерали. Там були картинки, описи, це просто щось! Це було найцікавіше. І деякі мені запали так в душу, як агат, наприклад.

Я агатів ніколи не бачив, тільки на малюнку – на єдиному. І потім вже якісь книжки ще потрапляли мені в руки, і траплялися там агати – я зрозумів, що вони мені подобаються, хоч я ніколи не бачив вживу. І коли ми приїхали на Північ, в Заполярря, це був четвертий клас, я вийшов просто на вулицю… Якщо у нас тут трава на газонах росте, то там просто було посипано камінням і річною галькою. Мені ледь макітру не знесло! Я прийшов додому з отакими кишенями агатів! Батьки зрозуміли, що біда, що камінням візьметься все, виділили мені полицю під колекцію.

Костянтин з донечками

- Самі займалися колекціонуванням? Вивчали каміння?

У захопленні мені допомагали весь час, у Кривому Розі лишився двоюрідний дідусь, у нього були знайомі геологи, котрі з ним ходили на полювання, на рибалку. Вони в мені підтримували цей вогник, один з них надавав мені зразки, круті, деякі досі зберігаю. Я вдячний їм усім.

А потім, вже коли повернувся, я став налагоджувати знайомства. Ще в школі, в останньому класі вийшов на гірничо-рудний інститут, на викладачів, з котрими й досі підтримую зв’язок. І пішов у клуб любителів кварцу, там не лише поціновувачі, там і шліфували каміння… У нас же в Кривому Розі є тигрове око, котяче око, соколине, деякі кварци, тобто багато таких декоративних каменів. Але не лише декоративних: з котячого ока можна робити ну дуже круті ювелірного гатунку камені. Це рідкісна штука, кар’єр уже загорнутий з ’93-го року, неможливо в ньому збирати будь-що.

- Як далі розвивалася практика з камінням?

- Ми в клубі шліфували різні скриньки, підсвічники, просто робили поліровки… Коли вступив до інституту, займався спочатку колекційними мінералами. Їздив на Приполярний Урал, це була вже комерція. Нелегальна, як зараз зрозуміло, але тоді ніхто про це не думав, це ж  ’92-93 рік.

Опали, фото з архіву К. Залізка

- Те, що привозили, розходилось по приватних колекціях?

- Все йшло за кордон. Продавалося воно в Москві на виставках, але йшло за кордон. Поїхав на Урал, купив зразків, привіз… Я вже знав, що потрібно, і крутився – ну геть-чисто «чолнок»! Але для цього були потрібні специфічні знання, мінералогії та естетики колекціонування мінералів.

- Такий бізнес для спеціаліста, дійсно. Чому ж стався перехід від такого бізнесу до власне огранування?

- Я потрапив під американську контору, що зайшла переді мною за два тижні і скупила все, що цікаво. Все, що нецікаво – скупив я. І лишився з цим мотлохом надовго, це був такий крах. Десь у ’96 році я почав шукати інші методи, як заробляти. І взяв собі підприємницький патент. Виходить, з цього часу я легальний підприємець в Україні. І став возити з Польщі, з Чехії галтовку, намиста, такі речі. І на базарі в Кривому Розі це все продавав. Між іншим, непогано заробляв!

- А конкуренція?

- Були такі, як я, але таких гарних камінців ні в кого не було. Все повністю сам робив – сам закупав, привозив, продавав. Але ж ви розумієте – наступила осінь. По-перше, на базарі стало холодно. По-друге, восени уже намисточка не так потрібні, люди накупилися, стали думати про інше. Але я про це потурбувався раніше - купив у Москві гранувальне обладнання.

Підвіс "Флорібунда": родоване срібло 925º, димчастий кварц з Бразилії, ручна різьба К. Залізка

- Тільки обладнання? А навчання ж як?

- Мені там тільки показали, як воно працює, ніхто не вчив гранувати камені. Як одну грань огранити, як відполірувати. Я самоук. У мене було три базарних дні, а в решту днів я вчився гранувати. Зняв окрему квартиру для цього і там тренувався. Перший камінь я видав на-гора десь за місяць. Тобто цілий місяць я не міг нічого зробити.

- На якому камінні тренувалися?

- А це буде смішно – на гранатах натуральних! Тобто не на склі, не ще на чомусь… І гранат не простий. Коли я купував обладнання, хлопець, що мені його продавав, запропонував і камінчики для тренування – оце візьми, каже, гранати американські, у мене такі є, непотрібні. Трошки темнуваті, зі включеннями, важка сировина, тому йому і не сподобалася. Недорого я їх взяв…

А недавно я знайшов постачальника американських хром-піропів – anthill garnet, anthill – це мурашник. Він зустрічається в Аризоні в специфічному місці, на землях навахо. Там неможливо вести ніяку господарчу діяльність, видобування заборонено. Коли мурахи роблять мурашник, то вони вигортають камінчики нагору. Як дощ пройде, все вимивається і червоні гранати напроти сонця дуже чітко видно.

Ці гранати ще пов’язані з кімберлітами, в перспективі діамантоносними породами. Це не завжди будуть діаманти, в аризонському варіанті вони не містять діамантів, але містять піроп. Цей піроп класичний для кімберлітів. Я недавно придбав декілька кристаликів, як вони мені прийшли, я ледь не розплакався - на такому мурашниковому гранаті я тренувався! Кажу, я на них тренувався, а вони зараз коштують чорзна-скільки… Дилер мій американський не повірив: "Невже ти починав гранити з антхілів?" А я ж їх бачу, я їх чую – саме такі у мене колись були. Вони темнуваті, але колір у них рубіново-червоний. Більшість гранатів мають більш рожевий чи коричнюватий, жовтуватий відтінок. А хром є в і рубіні, і в цьому гранаті, він їх забарвлює схожим чином. Тому вони дуже подібні.

Гранат anthill, фото з архіву К. Залізка

- Як далі кар’єра розвивалася?

- Перший продаж був якраз цей гранат anthill. Це на замовлення було зроблено, шість з половиною міліметрів. Це було модно тоді, робити «каратники», хоча гранат такого розміру трошки більше за карат, але кого це хвилювало! Це було діамантове огранування. Мене це замовлення простимулювало – отже, я купив апарат, я потренувався і цей камінь продав.

Мені просто хотілося робити щось творче. Дуже подобалося огранування «португальська троянда», я хотів його опанувати. Звісно, не одразу, та я його опанував. Вчився вже на топазах. Синтетики у мене не було взагалі! На топазі зробив криву-косу «португалку», і потроху, потроху…  Далі пішла манія розміру. Тридцять каратів зробив, сорок – ого! Вісімдесят, двісті! Мій рекорд з огранування топазу – тисяча з чимось каратів. Це десь сантиметрів 5, не більше.

- Щоб зробити огранку, де брали приклади?

- Сам тренувався, видумував… Крім того, це були часи передруків. Ще до того, як займатися огрануванням, я передрукував лос-анжелеський каталог когось із дизайнерів огранувань. Це було років за три-чотири, лежало й лежало. А ще була книжка з огранування дорогоцінного каміння. І звідти я брав ази якісь, як воно має бути правильно.

Каблучки "Агатова черепашка" та "Димчаста черепашка": родоване та оксидоване срібло 925º, агат, димчастий кварц, ручна різьба К. Залізка

- Звідки береться сировина для огранування? Замовляється в інтернеті? Купується на виставках?

- Так, замовляється, розмитнюється – і працюй. Зараз маю ще запаси, закуплені в доковідні часи, та й зараз узагалі криза за кризою, багато не накупиш. Є ще сировина, куплена давно колись, з нею теж працюю. Зараз багато обробляю давальницьку сировину, заробляю на цьому також. Вважаю за кредо виконувати якісно цю роботу і відточувати майстерність. Це якісно зроблена класика, здебільшого.

- А як же творчість?
- Творчості хочеться, займаюся цим для себе. От зараз роблю флакончик для парфумів.

- Порожній зсередини?

- Там є порожнинка, пробочка притирається так, що нічого не витікає і вона сама не випадає. З нашого українського цитрину.

- До речі, про український цитрин. Ми всі в захваті від цитрину огранування cosmic swirl. Так гранити можна будь-яке каміння?

- Не кожне, адже там потрібен достатній розмір. Того ж діаманта спробуй розмір такий знайти! З нашого каміння – димчастий кварц, топаз, берілл – дорого, але можна.

Український цитрин в огрануванні cosmic swirl (космічний вир) К. Залізка

Каблучка "Новітній прискорювач": оксидоване срібло 925º, золото  585º, український цитрин в огрануванні cosmic swirl (космічний вир) К. Залізка

- А що ще цікавого з каміння в Україні? Всім відомі волинські топази, трохи цитрини…

- У нас багато чого є! Звісно, родовище номер один – волинське. Це перлина світового масштабу, її знають всюди, вона відома по всьому світі. Чому воно унікальне? Волинське родовище – одне з найдавніших в світі, звідки йде каміння ювелірної якості, яке можна фасетувати. Земля нестабільна взагалі, чим довший проміжок часу, тим більше шансів, що щось відбудеться, якась подія, якась тектоніка, виверження, зсуви, землетруси. І звісно, коли це відбувається, то мінерали репаються. А тут все це перебувало в стабільному стані весь цей час, близько двох мільярдів років. І нічого такого не відбувалося.

- Яке спокійне місце на землі!

- Так, спокійне місце на землі… Тобто там мільярд вісімсот мільйонів років. Щоб викристалізувалися такі чисті камені, потрібне більш-менш поступове, дуже повільне остигання, без стресів, потрібні лагідні умови. І тут саме так і відбувалося. Геологи виявили, що цей масив, з котрим і пов’язані ці пегматити, остигав сто мільйонів років. Це зараз він зрізаний і його час зруйнував, а тоді це відбувалося на глибині десь сорок кілометрів. Над ним були українські Альпи, великі гори. А він знаходився в ядрі цих гір, кристали створилися під час остигання. Не було ніякої тектоніки, яка б могла пошкодити.

Правда, коли топаз гранований, це вже не так важливо, скільки йому мільйонів років, дивляться на зовнішню красу. Але є нюанс – існують топази, з яких видно, що вони з України. Ніде на світі немає таких – я бачив один схожий з Бразилії, але видно, що він інакший, неявно виражений. Це біколори – і винний, і блакитний топаз в одному шматкові. Колір топазу обумовлений радіаційним впливом вміщуючих порід. За рахунок того, що ці мікродози випромінювання впливали на нього так довго, і утворився особливий колір. А в інших місцях топази більш молоді, там вони чи блакитні, чи винні.

Винні топази у огрануванні К. Залізка

Блакитний топаз у огрануванні К. Залізка

Аметисти в огрануванні К. Залізка

- А крім топазів?

- Берили у нас унікальні за якістю, за виглядом. Вони не найбільші на світі, дуже великі берили в Бразилії, у Фінляндії, в Індії. Там відкрили нещодавно родовище, дуже схоже на наше. У нас вони специфічні. Великі, гарні – я не знаю такого музею, який себе поважає, де не було би українського геліодору. Це як буква алфавіту – неможливо знати камені і не знати український геліодор. Якщо наші топази за кордоном подекуди ще можуть бути підписані «Russia» – я не знаю, чому…

- Певно, за аналогією з СРСР і правонаступною країною.

- Певно, так. Так от, топази ще можуть бути підписані «Russia», а геліодор – «Ukraine». Це було будь-коли, ще за Радянського Союзу їх підписували «Ukraine». Геліодор? Юкрейн. Юкрейн – геліодор. Тут все просто.

Український геліодор в огрануванні К. Залізка

- Як справи з цитринами?

- Цитрини є. За кількістю сировини в Україні лідирує кварцева група, це перш за все моріон и димчастий кварц. Цитрин зустрічається, але рідкісний, дуже рідкісний. Здебільшого цитрини і більш світлі димчасті кварци, і гірські кришталі набувають вигляду в результаті випалу – тобто їх нагрівають. Для мене це не є якимсь не таким видом поліпшення. Цим займалось людство впродовж тисячоліть. Виготовлення ювелірних прикрас завжди було пов'язане з високими температурами. Через це і помітили, що якщо каміння гріти, колір стає чистішим, гарнішим. Якщо нагрів робити повільно і акуратно, можуть бути переходи кольорів. Із сапфірами і рубінами це взагалі класика.

Прогрів кварців також класичний. Якщо брати Урал, там моріон запікали в хлібі. В тісто замішували, ставили в піч, а виймали цитрини. І там їх називали, до речі, топазами. Цитрини називали топазами, так. Тому що старовинна назва «топаз» стосувалася раніше не блакитних каменів, а жовтих. Звісно, була деяка плутанина – топазами називали випечені цитрини, а самі топази називали «тяжеловесами». Топаз важчий за цитрин відсотків на сорок.

Тож більшість цитринів у нас відпалена. Це не погано і не добре – якщо камінь чистий, в ньому немає включень, то я навіть не знаю, чи можлива, чи ні діагностика відпалу. Якщо так, я не уявляю, скільки вона буде коштувати. У сто чи у тисячу разів дорожче за камінь.

Цитрин в огрануванні К. Залізка

- Та й чи потрібно? Ми оцінюємо красу, ювелірні якості каміння.

- Я вам більш того скажу, до останніх часів важко було розрізнити навіть синтетичні і натуральні аметист, цитрин, димчастий кварц – діагностика дорожча за камінь. А натуральні між собою я вже не знаю, хто буде знаходити відпалений камінь і невідпалений. Найважливіше – репутація, довіряєш ти тому, у кого купуєш каміння чи не довіряєш.

- У нас часто питають, звідки походить той чи інший камінець. Ми отримуємо їх партіями, іноді знаємо, звідки партія, а здебільшого ні. А для вас це важливо?

- Та ні, я про якісь камінці знаю, звідки вони – от це лабрадор з Мадагаскару (показує). Але це тому, що кожен окремий я десь купую, дістаю. Тому це можна знати і пам’ятати.

- А яке каміння зараз ваше найулюбленіше? От в дитинстві були агати, а зараз?

- Агати. Досі агати, це залежність. Я колекціонував кактуси, це колекція недешева, я їх звозив звідусіль. І якось за дві зими я втратив десь вісімдесят відсотків своєї колекції – щось вимерзло, щось уражене шкідниками… І я засумував, і переключився на агати. Вони ж не псуються, нічого їм не буває. Припинив збирати от десь з місяць тому, бо накупив достатньо, зараз купівля на паузі, я їх полірую, бо купував неполіровані. Зберігаються в гарній шафці, я поморочився з тиждень і зробив собі освітлення там.

Фото з особистого архіву К. Залізка

Колекція агатів. Фото з особистого архіву К. Залізка

***

Ми щиро вдячні пану Залізку за цей візит і дуже цікаву розмову! Сподіваємося, такі зустрічі траплятимуться частіше, а ми матимемо змогу дізнаватися про світ каміння більше й більше - і милуватися неймовірними роботами українських майстрів. А вже завтра Олена Маслова розповість про скарби, які до нас привозив Костянтин - і про те, які з них лишилися в Орінго 

Розмову вела Анастасія Орінго