Плагіат не може існувати без творення, бо живиться чужими надбаннями. Поки одні спрямовують енергію на будування чогось нового та невідомого, інші користуються прокладеним шляхом. Хтось обирає творчий комфорт лише для об’їзду складного участка на своєму власному шляху — наприклад, шукає в інших натхнення. А хтось покладається на перевірений досвід у всіх деталях та подробицях.

Навіть ця стаття буде частково мати запозичену  в інших джерелах інформацію, адже щоб охопити тему плагіату навколо творів Джоан Роулінг, треба досконало дослідити як саму Поттеріану, так і твори авторів, що зухвало на неї зазіхнули. Почнемо з тих авторів, що марно шукали злочинну вигоду у книгах Роулінг, порівнюючи твори про Гоґвартс зі своїми, написаними до офіційної появи Гаррі Поттера у книгарнях.

Перший позов Джоан та її агенти отримали у 1999 році від американської письменниці Ненсі Кетлін Стоуффер. Претензія базувалась на порушенні авторських прав, бо за свідченнями Стоуффер це вона вигадала слово «маґл». І ще один роковий збіг — головного героя творів Ненсі, темноволосого хлопчину в окулярах, звали Ларрі Поттер. Датою написання  «Легенди про Ра та маґлів» і «Ларрі Поттер і його найкраща подруга Ліллі»  був 1984 рік, що теж працювало проти Роулінг. Спочатку вони були опубліковані у формі брошури в 1986 році видавничою компанією Ande Publishing Company, та вже у 1987 році видавництво Ande оголосило про банкрутство, не продавши жодного зі своїх буклетів у Сполучених Штатах чи інших країнах. Тобто Джоан не мала можливості перетнутися деінде з цими творами. Під час слідства з’ясувалось, що Ненсі підробила деякі сторінки своїх творів, вписавши в них слово «маґл», адже в первісній версії його не було. Зрештою після кількох судових засідань та апеляцій, Роулінг змогла довести, що творчість Стоуффер не була джерелом творів про «Гаррі Поттера», а на саму позивачку ще й було накладено штрафи за підробку.

Друге гучне слухання проти Роулінг ініціював спадкоємець дитячого письменника Адріана Джейкобса, бо сам письменник помер у 1997 році. Позивач побачив у книзі «Гаррі Поттер і келих вогню» запозичення значних частин з книги Джейкобса «Пригоди чарівника Віллі: Блискуча земля», а саме концепції конкурсу чарівників, чарівних в’язниці, лікарні та коледжу. Як і у випадку з Ненсі, Роулінг стверджувала, що «ніколи не чула про Адріана Джейкобса, не бачила, не читала і не чула про його книгу, поки претензія не була опублікована». До речі, це сталося  через сім років після публікації першої книги про Гаррі Поттера. Суддя заявив, що між двома книгами недостатньо схожості, щоб висунути справу про плагіат. Зрештою позов було офіційно викреслено в липні 2011 року після того, як позивач не оплатив перший платіж, що мав покрити судові витрати Роулінг та її агенції в цій справі.

Сама Джоан у своїх  інтерв’ю згадувала, що її твори натхненні різними джерелами: від англійського фольклору до робіт Чосера, Шекспіра ​​і Льюїса. На жаль, на відміну від захисту, судові позиви даються Роулінг не так вдало. Та якщо зважити на те, що за крадіжкою творів англійської письменниці стоїть носій московитської культури, дивуватись нічому.

Невідомий широкому колу читачів письменник дмитро ємець став по-справжньому популярним, лише коли вирішив скопіювати твір про Хлопчика-Що-Вижив, з тією лише відмінністю, що головною героїнею стала дівчинка Таня Гроттер, а декорації набули неповторної атмосфери заболоття. У свій захист «автор» заявив, що його робота цілком незалежна і має пародійний характер, що дозволено авторським правом. Подальші події розвивались по законах жанру, тобто десь на межі абсурду та сюрреалізму. дмитро серйозно казав, що своєю творчістю склав конкуренцію серії книг про Гаррі Поттера. А представник видавництва «ексмо» назвав «зухвалою та дурною» вимогу вилучити цю та подальші книги з серії ємця з продажу, а саму реакцію англійців — «результатом страху та паніки».

Дієвою стратегією російських крадіїв скористались в сусідній Білорусі Андрій Жвалевський та Ігор Митько. Наразі вікіпедії відомо про 7 російськомовних спроб «пародіювати» історію Гаррі Поттера, включаючи зовсім парадоксальну версію «православного» твору «дети против волшебников», в якому кадети змагаються проти зла в обличчі Гаррі Поттера. Якщо ж звернути увагу на назву видавництва цієї «геніальної» книги, «лубянская площадь», то  психічний стан як автора, так і тих, хто це купував, стає очевидним.

Ось такий він, тернистий шлях слави. Замість того, щоб витрачати сили та час на улюблену творчість, митцям доводиться відбиватись від зухвалих обвинувачень та безсоромних крадіжок. Чи може світ існувати без плагіату? Чи залишилось в ньому взагалі хоч щось первісне за довгу тисячолітню історію? Чисті та щирі враження, пережиті та осмислені автором — те, чого завжди потребує справжнє мистецтво.

Наталія Орінго