Її називали «чорною пані»: лише на свята вона одягала вишитий народний стрій, а на щодень носила стримане чорне вбрання. Можливо, тому, що хотіла привертати увагу собою, а не модними сукнями… 

Наталія Кобринська народилася у 1855 році в родині священика Озаркевича. Лиш уявіть собі оточення, у якому вона росла: батько — поет, перекладач, депутат Галицького сейму та Австрійського парламенту, дід — ініціатор українського театрального руху на Галичині, названа сестра — Софія Окуневська, що згодом стане видатною лікаркою, першою жінкою з вищою освітою в цій частині України. А кузина Софії, на свою чергу — Ольга Кобилянська, з якою вони теж потоваришували… Парафію Озаркевича називали «руськими Афінами».

Власне, саме релігія і стала рушієм Наталії до визнання жіночих прав. Батьківська бібліотека давала їй неабияку палітру для самоосвіти. Тож співставляючи Біблію й інші християнські тексти з сучасними студіями економістів, філософів та ідеологів, Наталія помічала суперечності, роздумувала, ставила питання — і знаходила відповіді.

Цікаво, що одружившись з Теофілом Кобринським, вона поставила певні правила: не переобтяжуватися хатньою працею, не народжувати дітей, не ставити родинні обов’язки на чолі, а натомість служити народові. Мрію про «реформу жіночого ґаздівства» Кобринський радо підтримав… На жаль, така ідилія тривала недовго, і в 27 років Наталія залишилася вдовою. Ось і розгадка таємниці «чорної пані», що відрізала коси й поклала їх у чоловікову труну. Задля роздради батько направив її до Відня, і саме там вона почала і писати, і займатися дедалі більшою розробкою феміністичного руху. Повість «Задля кусника хліба», де жінка у Кобринської — не утриманка і не лялька чоловіка, а господиня власної долі, Іван Франко вітав словами: «Чи знаєте Ви, що се Ви написали таку штуку, котрій рівної вся наша література галицька досі не видала?»

Листування, критика, писання, ідеї — усе це вилилося в заснування Кобринською «Товариства руських жінок» у Станіславові. Серед іншого, товариство виголошувало ідею соборності України і планувало впливати на дух жінок через літературу. Врешті-решт, за підтримки Олени Пчілки (Олени Петрівни Косач, матері Лесі Українки) та того ж таки Франка вона видала «Перший вінок» — альманах творів українок з обидвох берегів Дніпра. Елегантна ідея альманаху, як зараз би сказали — арт-концепт, була водночас простою і вражаюче гарною. Сорок три художні й белетристичні праці, які були зібрано у цей вінок, говорять про становище жіночого руху самі за себе. Ганна Барвінок, «Жіноче бідуваннє». Єрина (Софія Окуневська), «Родинна неволя жінок в піснях і обрядах весільних». Анна Павлик, «Зарібниця. (Образок з жіночого життя)». Дніпрова Чайка, «Жіночий жаль». Читання, яке малює правдиву, але до чого ж скрутну картину! Це вперше під однією обкладинкою зібралися самі лише жінки, щоб говорити про свій біль, свої проблеми, ділитися власною точкою зору на світ з тими, хто точно зрозуміє. 

Листівка кінця ХІХ століття

Будучи жінкою, що не мовчить про необхідність захищати свої права, я часто чую, як слово «феміністка» дорівнюють до слова «чоловіконенависниця». Як же гарно на аналогічний закид відповіла Наталія Кобринська! «Видаючи “Жіночий альманах” з самих жіночих праць, ми не гадаємо відчужуватися від мужчин на полі загальних стремлінь і ізолювати жіноче питання від інших суспільних задач. Ми лиш переконані, що ніхто ліпше від нас самих не зможе знати про наші терпіння, недостатки і вимоги, що ми повинні старатися ближче об’яснити наше положення в суспільстві».

Музей Наталі Кобринської у Болехові

Наталія Кобринська померла у 1920 році, 22 січня. Сьогодні цей день ми знаємо як День соборності України — величне співпадіння. Адже «Товариство руських жінок» заклало ті основи, на яких і досі стоїть український фемінізм. З нього певним чином виріс «Союз українок» Мілени Рудницької, який об’єднував уже не просто Захід і Схід України, а величезні діаспори, мільйони наших жінок по всьому світу. А з насінинок, що зронили квіти «Першого вінка», засіяно пишні, квітучі поля нашої боротьби і свободи.

Зі святом, сестри. Борітеся — поборете!

Анастасія Орінго