Змія – мешканка потойбічного світу й водночас символ життя, небезпечне чудовисько і благородна захисниця, втілення підступності та хранителька мудрості. У Європі до змій ставилися, з одного боку, насторожено (всі пам’ятали історію з Євою: і якщо щодо яблука ще були сумніви – яблуко то чи інжир, то в провині змії ніхто не сумнівався), а з іншого – з очевидною цікавістю. Її сприймали як посланницю іншого, потойбічного, небезпечного, але неймовірно привабливого світу.

На фото: сережки "Белінда"

Мабуть, саме тому на півночі Франції й виникла легенда про Мелюзіну – напівкрасуню, напівзмію, що мала не лише вродливе обличчя, а й добре серце. З нею сталася та сама історія, що й з багатьма істотами з іншого світу, які пов’язали своє життя з людьми: одного дня її чоловік, з яким вона прожила багато років у злагоді, порушив обіцянку, побачив її зміїне тіло, злякався й обізвав Мелюзіну демоницею. Вона в гніві полетіла, залишивши чоловіка й дітей (і її можна зрозуміти). Однак, на відміну від більшості подібних казок, історію про Мелюзіну вважали правдивою – до нащадків діви-змії з гордістю зараховували себе герцоги Люксембурзькі. Зміїна покровителька, за легендою, теж зберігала у своєму серці теплі почуття й попереджала своїх нащадків про небезпеку.

На фото: підвіс "Белінда"

А в одному середньовічному романі напівдівчиною-напівзмією названо… Елеонору Аквітанську, матір Річарда Левове Серце! За версією роману, королева так само втекла від чоловіка, коли той довідався про її зміїну природу, забравши з собою дочку, а синів – Річарда та Іоанна – залишила чоловікові на виховання. Можливо, тому й результат вийшов так собі. 

Ось такі вони – незбагненні, але дуже привабливі змії: устояти перед їхніми чарами не можуть в тому числі й ювеліри. Так і тягне обвити цю лускату красуню навколо пальця чи поглянути, як вона зручно згортається на вушку або підвісі. От і в Орінго не втрималися – створили цілу родину змійок зі спільним ім’ям «Белінда». Незвичайну назву комплект отримав не випадково: «Белінда» – старовинне ім’я, що сягає корінням у германське язичництво. Його походження й досі не з’ясоване до кінця, однак найімовірніший переклад – «сяюча змія».

Розлітаються на вітрі тисячоліть золоті кучері красуні Мелюзіни, виблискує срібне тіло… «Белінда», як і змієдіва, надійно оберігатиме своїх власників, нагадуючи: до дива можна доторкнутися, з ним вийде навіть подружитися, але якщо намагатися його ошукати чи розібрати на складники – воно полетить назавжди.

На фото: каблучка "Белінда"