Історія валлійського журналіста Гарета Джонса здається нереальною. Вона більше схожа на готовий сюжет для героїчної повісті, ніж на біографію реальної людини. Однак ця історія про сміливість, совість (і її відсутність), правду і пропаганду - більш ніж реальна.

Гарет Джонс - ім'я, яке для України має особливе значення. Герой нашої історії славний насамперед тим, що розповів усьому світові про жахливий злочин радянської влади - Голдомор. Не просто розповів, а зробив це різко, безкомпромісно, не зважаючи на чужу брехню і не ховаючись за псевдонімом. Його матеріали про голод в Україні стали справжнім шоком для Британії та Заходу загалом. Але його заслуга - не лише в повідомленні незручних фактів. Гарет Джонс став першою людиною, яка зуміла продемонструвати Заходу - Радянський союз бреше, його пропаганда всеосяжна, жодному слову звідти вірити не слід. Він змусив замислитися над можливостями і масштабами пропаганди як такої. І, між іншим, своїми матеріалами надихнув Орвелла на створення концепції двоєдумства!..

Але про все по порядку. 

Гарет Джонс народився 1905 року в Уельсі (Велика Британія) в інтелігентній, освіченій родині. Батько його був директором школи; мати брала участь у русі суфражисток і проводила в будинку зустрічі однодумниць. До речі, в молодості Енн Гвен Джонс, мати Гарета, працювала... в Україні, гувернанткою в сім'ї Джона Юза, знаменитого підприємця і засновника Донецька. Можливо, звідси у Гарета і з'явився інтерес саме до цієї країни?

Джонс здобув чудову освіту, вільно розмовляв п'ятьма мовами, був талановитий, енергійний і загалом мав усі дані для успішної кар'єри журналіста. І він пішов цим шляхом, обравши, однак, не найлегшу сферу, особливо в 1930-ті рр. - політичну журналістику. Уже в 25 років Джонс прославився сміливими і відвертими розповідями про політику націонал-соціалістів у Німеччині, інтерв'ю з президентом незалежної Ірландії Імоном де Валером і низкою репортажів із Росії. Із самого початку було зрозуміло, що легких шляхів і гладких тем він не шукає. 

У 1930 році Джонс отримав місце радника із закордонних справ при прем'єр-міністрі Девіді Ллойд-Джорджі (який, до речі, теж був валлійцем, як і сам Джонс). З ініціативи Ллойд-Джоржда він відвідав Радянський Союз - і став свідком результатів сталінської п'ятирічки... Результати ці уявити собі нескладно: голод, злидні і розруха. Про все це Джонс, будучи людиною чесною, написав. Матеріали потрапили не тільки в британську пресу, а й у німецьку та американську. І поки західні країни перетравлювали отриману інформацію, Радянський Союз схаменувся і заборонив Джонсу відвідувати свої території. Однак радянські чиновники не врахували характеру нашого героя. У 1933 році Джонс знову потрапив в Україну - вже нелегально, в обхід усіх законів і заборон. І ось тут-то почалося найцікавіше, найнеймовірніше і найстрашніше...

Прибувши в Україну в березні 1933 року, Джонс вирушив у подорож по всій країні. Він бував у селах і колгоспах, відвідував міста; був він, між іншим, і в Харкові! І скрізь він бачив одну й ту саму картину: голод, жахливий голод і злидні; люди, яких він зустрів, благали його передати в Англію, що в Україні немає хліба, що вони вмирають. Джонс був шокований - але не стільки самим голодом, скільки тим, що в Союзі про це мовчали! Голод був у наявності - але при цьому всюди лунали слова про успіхи п'ятирічки. Цей контраст вразив Джонса, і, зрозуміло, він про це написав.

Повернувшись до Британії, він опублікував свої записи. Ефект був вражаючий! На адресу Джонса моментально посипалися звинувачення, спростування і просто твердження, що такого не може бути ніколи. Але найбільше старалися британські журналісти, які співпрацювали з радянською пресою. Зокрема, Волтер Дюранті, маститий журналіст, лауреат Пулітцерівської премії і голова московського бюро газети "Нью-Йорк Таймс". Утім, у Дюранті малися свої приводи йти на угоду з совістю... Якраз у цей час у Радянському Союзі тривав судовий процес над шістьма британськими інженерами. Глава радянського управління преси в наказовому порядку велів усім британським і американським журналістам публічно назвати Джонса брехуном і наклепником. Тим же, хто цього не зробить, він пригрозив відлученням від преси і від висвітлення судового процесу... Вибір був пекельний - проте Дюранті та колеги зробили його з легкістю. Американський журналіст Юджин Лайонс пише про це так:

"Ми визнали цього чортового Джонса брехуном, хоча й в обтічних фразах, щоб заспокоїти свою совість. Потім, коли з брудною справою було покінчено, хтось послав по горілку і закуску, <глава радянської преси> приєднався до святкування, і вечірка тривала до ранку...".

Джонс пробував захистити себе в пресі - але безуспішно: вал "авторитетних спростувань" було не зупинити. Одним із небагатьох людей, які повірили йому, виявився його начальник Ллойд-Джордж. Однак у певному сенсі спростування пішли на користь репортажам Джонса: що лютіше їх лаяли, то більше уваги вони отримували. Так, хоч і проти волі, Захід дізнався про Голодомор, про злочини радянського режиму і про тотальність (і при цьому примітивність) його пропаганди. Утім, схоже, шок від цих відкриттів був такий великий, що мало хто зміг у це повірити.

А що ж сам Джонс? Отримавши від радянської влади виразні погрози, він вирішив відкласти поїздки до СРСР і звернув свою увагу на його сусіда і товариша по ідеології - Китай. У 1934 році Джонс вирушив до окупованої Внутрішньої Монголії та Маньчжурії. Однак із цієї поїздки він уже не повернувся. Дорогою до китайського міста Калган він зник, а за два тижні китайська влада виявила його тіло з трьома кульовими пораненнями. Хто вбив Джонса - досі залишається загадкою. Офіційна версія свідчить, що це були якісь китайські бандити. Однак у Британії були впевнені, що це справа рук НКВС. Цю версію підтримував і сам Ллойд-Джордж - що радянська влада не пробачила Джонсу настільки нахабного і гучного викриття.

Маршрут подорожей Джонса

Була в Британії і ще одна людина, яка читала репортажі Джонса і, на відміну від багатьох, читала уважно. Це був Джордж Орвелл. Літературознавці схиляються до того, що саме враження від цих репортажів і реакції на них надихнуло письменника на створення концепції двоєдумства. Час минає, а ідеї Орвелла все ще актуальні... Будемо сподіватися, що актуальною в нашу епоху виявиться і хоробрість Джонса.

Женя Орінго