Казки стають першими мудрими вчителями, що обережно знайомлять дітлахів з дорослим світом. Так, повчальні рядки вміло ховаються  за магічними дивами, яскравими персонажами та фантазійним сюжетом, але все ж залишаються у нашій підсвідомості, чекаючи на влучний момент.

Дівчата скоріш зацікавляться, в якій сукні була на балу Попелюшка та чи зручно танцювати у кришталевих туфельках, а хлопці конструкцією килима-самоліта чи чобітків-скороходів, аніж мораллю казки, та це не применшує магічних властивостей книжок. Зернятка мудрості вже посіяні  й от-от дадуть перші сходи.

В цьому сенсі жанр фентезі – це справжній еліксир, що здатен загоїти душевні рани в тому віці, коли рожеві єдинороги не викликають легковажної радості, як у безтурботному дитинстві. Гортаючи сторінки безсмертних творів Джона Толкіна наче відчуваєш дружні обійми доброго друга, що в потрібний час та в потрібну мить опинився поруч, щоб сказати: «Агов, друже, ти вже виріс, та магія нікуди не поділась. Вона живе в тобі!»

І хоча ти добре знаєш, що феї та ельфи, скоріш за все, лише фантазія, а в норі під землею якщо хтось і  живе, то точно не Гобіт, цього відчуття магічної присутності достатньо, щоб знову повірити в себе та попрямувати далі, назустріч пригодам. Так казка живе поруч, іноді непомітно для нас самих. 

Наталія Орінго