Що є магічний реалізм, як не зіткнення світу видуманого та реального? Ми змалечку знайомимося із магічними проявами зі сторінок казок та старовинних легенд. Але навіть у такому примарному казковому світі будь-які магічні здібності викликають захоплення не тільки у слухачів та читачів, а й у героїв сюжету. Це надможливості, що чітко відокремлюють земних істот, в тому числі й людей, від магів, фей, відьом, драконів та ельфів.
В магічному реалізмі навпаки. Якою б чудернацькою істотою ви не були, які дивні вчинки не робили б, ви навряд когось здивуєте. В його викривленому просторі зливаються реальність повсякденних та звичних предметів та ситуацій з незвичними аспектами, що виявляють магічні властивості. І що характерно, герої не відчувають ані здивування, ані відчаю. Світ не перевертається з ніг на голову, життя триває далі.
Габріель Гарсіа Маркес, один з видатніших письменників в стилі магічного реалізму, пояснював феномен співіснування двох світів в латиноамериканській літературі політичною складовою. Диктатури змінюють одна одну, тисячі людей гинуть від війн, мільйони живуть за межею бідності. Божевілля стає повсякденністю і зображується відповідними засобами. В його оповіданні «Стариган із крилами» розповідається про старого, що несподівано з'явився на подвір'ї звичайної сім'ї. Незвична риса в зовнішності старого — величезні крила, що ростуть прямо зі спини. Саме це приводить людей до висновку, що перед ними янгол.
Та зовнішність старого, його зморшки, посмішка, що оголює зжовтілі зуби, лиса голова, відлюдкуватість, брудні крила, що наскрізь просочились запахом водоростей, не викликають ані симпатії, ані співчуття. Його запирають у курятнику (дійсно, де ж ще перебувати крилатій істоті), та показують за гроші як мавпочку у цирку. Буденність, що проявляється у неосвіченості, байдужості, приземленості думок та бажань, знімає з магічного шар дивацтв та чарівної недосяжності. Те, що мало б перевернути звичне життя селян з ніг на голову, докучає їм та зрештою набридає настільки, що хазяйка подвір’я з полегшенням сприймає відліт старого янгола. Майже як в реальному житті, коли життєві турботи та проблеми настільки притягують на себе всю увагу, що крізь щільні межі сприйняття не вдається пробитися хоча б долі прекрасного, що є в навколишньому світі.
Мені здається, що творчість у стилі магічного реалізму, чи то книги й фільми, чи то живопис, а можливо і ювелірне мистецтво, тренують нашу уяву, не дозволяючи навичкам сприйняття згрубшати та перетворитися на нечутливі сенсори, що зрештою зникнуть під впливом еволюції. Наш чудовий тотем «Цар жуків» міг би стати ключовою фігурою в літературному творі чи фантастичному кіносюжеті, але обрав для свого втілення саме ювелірний простір.
Обличчя індіанського шамана у величному головному уборі під певним кутом зору перетворюється на фігурку дивакуватого створіння, схожого на жука. Сумніви швидко розлітаються, бо невеличка фігурка цієї комахи, ніби монограма на старовинному рукописі чи відбиток на магічному ідолі, підтверджує цю догадку.
Він також прожив немало років на цій землі, але сприймається зовсім не так, як старий герой Маркеса. Заплющені очі не ховаються від навколишнього світу, навпаки — Цар жуків впевнений у своєму призначенні й з честю сприймає виклики долі. Поринувши у глибину сновидінь, він чекає на пробудження, нехай навіть для цього знадобиться спати ще багато років. Та й тоді його навряд можна засмутити чи збентежити неповажним поглядом, чи необережним вчинком. Він завжди почувається не гостем, а хазяїном, навіть якщо опиняється у геть незнайомому місці. Спокій та рівновага, готовність та рішучість зчитуються у завмерлих рисах обличчя та нерухомих кінцівках.І така незначуща деталь, як ямочка на підборідді, вказує на те, що перед нами стійка до випробувань долі істота з сильним, вольовим характером. Вона є символом двоособистості, уособленням бійцівського характеру в поєднанні з прагненням миру.
Як і земні жуки, наш тотем вдається до агресивних дій у крайніх випадках, віддає перевагу більш стратегічним крокам — оминути перешкоду в повітрі або ж, як зараз, мімікрувати під образ іншої істоти.
Хтозна, чи змогла б протистояти його чарівній могутності безжальна реальність саме на теренах книжкосвіту? Чи вдалося б Маркесу закрутити сюжет таким чином, щоб перетворити жукову велич та виняткове походження на непоказову та невиразну подію у байдужому світі, позбавленому див? Так, бо в руках автора доля будь-якого персонажа, навіть нереального, а папір стерпить багато правок.
Срібло ж стало тією реальністю, яка надала химерним, магічним властивостям цього тотему цілком правдивих рис, які можна не тільки уявити, а й побачити й навіть відчути на дотик. Магічність «Царя жуків» підпорядковує собі буденність, а не навпаки.
Наталія Орінго
