Усі ми гарно пам’ятаємо, що таке комікси. Мальовані коротенькі історії, веселі та інтелектуально не обтяжені, якраз для дітей, які ще не дуже гарно читають, та підлітків, яких читати взагалі не змусиш. Ой, а чи точно це?

Насправді напочатку статті я постаралася максимально точно відобразити стереотипи про комікси: книжки в картинках, мовляв, підходять лише тим, хто велику й серйозну літературу не здолає. Але, як ми бачимо на прикладі сусідньої недо-держави, навіть роки читання товстоєвського ні від чого не рятують, адже важлива не «класичність» літератури, а сенс і сприйняття читачем. Отож, і у коміксів є шанс?

Комікс – це дійсно мальована історія, для якої важлива єдність оповідання і візуальної дії. А от тексту в ньому може не бути взагалі – існує чимало німих коміксів, де сюжет інтуїтивно зрозумілий. Стереотип же про те, що комікс повинен бути обов’язково гумористичним, невірний: це лише один, до того ж не найпоширеніший з жанрів коміксів. Жахи й романтика, історія і політика, величезні графічні романи та коротенькі влучні історії, адаптації класичної літератури та історій певних країн чи подій – по всьому, що існує в світі, ймовірно вже намалювали комікси. Деякі з них зачіпають зовсім недитячі проблеми, стають приводом для палких суперечок і навіть заборон (згадаємо гучні скандали з «Маус. Сповідь уцілілого» Арта Шпіґельмана чи «Принцеса+принцеса: Довго і щасливо» Кейті О'Нілл). А ще комікси – це часто-густо дуже красиві та естетичні книжки, з якими приємно проводити час, подовгу «смакуючи» кожну ілюстрацію та насолоджуючись мистецтвом. І в цьому сенсі вони дійсно повертають нас у дитинство.

Добре, а чи існують українськи комікси? Стереотипне мислення знов-таки підштовхує уявити батьківщиною коміксів Сполучені штати: десь там у Нью-Йорку сидить купа американських художників і в шаленому ритмі малюють Черепашок-ніндзя й Marvel Comics. Але ж насправді українські митці вже досить давно опанували жанр коміксу – і тут є на що подивитися.

Розпочнемо з українського козацтва – таку тему в коміксах ніяк не могли обійти стороною! А дещо вже навіть встигло стати класикою, як, наприклад, мальопис «Яритник», вперше виданий ще у 1997 році. Автентичний й потужний, це не стільки розважальний контент, скільки посібник з української етнографії, демонології та історії часів Гетьманщини. Жанр «Яритника» важко охарактеризувати: це і страшна казка, і козацька дума, і пригодницький роман, і навіть епос. Цікаво виглядає і політична частина: кривава історія України оживає у графиці, а провідна тема мальпису: «є невмираюче зло, яке постійно повертається», виглядає до болю актуальним.

Якщо ви ще не знайомі з «Характерниками», раджу не відкладати знайомство. З перших сторінок читач занурюється у постапокаліптичний Київ – важке і непридатне для життя місце, наповнене страшними істотами. Врятуватися від них допомагають характерники – так-так, ті самі історичні козаки, що мають надприродні здібності. Вони об’єдналися в орден та активно дають прикурити почварам: захоплюючі пригоди на тлі кіберпанку з антиутопією та краплею специфічного авторського гумору гарантовані.

Є і інші комікси про наших історичних персонажів (щиро раджу «Максим Оса», «Марко Пиріг, запорожець. Як Пиріг став Пирогом» та «В землю»), але зупинюся на іншому патріотичному графічному романі «Воля». Він висвітлює події в нашій неньці, починаючи з 1918 року. В коміксі щедро намішано усього потроху: альтернативна історія, стимпанк, екшен, дані з архівів та біографії реальних постатей: Михайла Грушевського, Нестора Махна, Павла Скоропадського. За головну ціль  автори коміксу мали привернути увагу до вивченння історії України та зацікавити нею пересічного читача. Ось як розповідає про це В'ячеслав Бугайов, автор ідеї та продюсер: «Ідея створити український пригодницький епік часів української держави 1917-1920 виникла в мене кілька років тому, спершу це мав бути короткий метр, але розуміючи складність та бюджет такого проекту, я вирішив що ефективніше та корисніше для суспільства буде зробити саме комікс, який у разі успіху - рано чи пізно чекатиме неминуча екранізація з адекватним бюджетом. Мене завжди обурювало що цьому періоду української історії так мало приділяється уваги з боку медіа-ринку».

Добре, а як стосовно коміксу по творчості нашого улюбленого Сергія Жадана? Так, існує і таке – у 2012 році роман «Ворошиловград» адаптували у вигляді коміксу польські митці Мартін Сурма (ілюстрації) та Артур Вабік (сценарій та консультації). Готовий мальопис розповсюджували безкоштовно англійською, польською та українською мовами, щоб привернути увагу до нашої культури. Чорно-білі сторінки коміксу містять в собі концентрований світ «Ворошиловграду», жорстокого й меланхолічного одночасно. А як же віднісся до коміксу сам автор? Цілком схвально, хоча і зазначив, що складно вмістити усі сенси роману в формат малюнку.

І закінчу огляд мальованої літератури коміксом, якому було б краще не з’являтися на світ… Точніше, краще б було, щоб події, які підштовхнули до його створення, ніколи не відбувалися – але оскільки вони вже трапилися, то і комікс прочитати варто. Мова йде про випуск «Маріуполь», створений кількома художниками у співпраці з Uacomix по мотивам реальних історій тих, хто вижив. Відважні лікарі, майже гемінґвеївські обійми моря, що рятувало життя, історія сумнозвісного напису «ДЕТИ» у Драмтеатрі, дорога з пекла й назад оживає у простих ілюстраціях - і відірватися від них, як і забути цю сторінку нашої історії, неможливо. 

Поділіться у коментарях, як ви ставитесь до жанру коміксів? Можливо, є улюбленці - чи це зовсім не ваше?

___

Для головної ілюстрації статті використана сторінка з коміксу "В землю"

Ольга Орінго