Оповідь про феномен ашиків, кримських співаків любові, підготувала Крюковська Наталія. Оскільки вона в Орінго нова авторка, пропоную трохи познайомитися!

Як вона сама каже про себе, Наталія – харків’янка з польським корінням та серцем, відданим Криму. Саме тут до війни жив її батько; зараз же лишилися тільки спогади про будинок в горах, величезна любов до кримської культури та віра в неодмінне повернення. За фахом пані Наталія – бібліотекар-бібліограф та книгознавець, у вільний час пише вірші, малу прозу та дитячі казки. А ще має товстезного кота Мар’яна, якому і присвячена частина казочок!

Традиція народних співаків-поетів, мабуть, є всюди. Менестрелі, акини, кобзарі, трубадури, скальди, ваганти… В традиціях тюркських народів це ашоги – мандрівні барди Кавказу, Анатолії та Ірану. Саме це слово, скоріш за все, має значення “той, що палко кохає”. 

Але для середньовічного Криму література, у тому числі поезія – важливий елемент ідентичності. Довгий час вона мала чітке розділення: є література Дивану – витончене палацове мистецтво, та народна, фольклорна. Ашики Криму – це справжній феномен, оскільки їх поезія, як не дивно, існувала на межі класичного палацового  та вуличного мистецтва. 

Ашиків ще називають “співаками сазу”, оскільки за традицією, вони виконують свої твори, акомпануючи собі на сазі – струнному щіпковому інструменті, який є дальнім родичем мандолини. А ще співаками любові, хоча в їх репертуар входили не тільки любовно-романтичні оповідання – дастани. Героїчний епос, фольклорні твори, філософська лірика, релігійно-містичні твори, навіть урочисті оди Кримським ханам – все це робило ашиків справжнім голосом кримських татар. 

Поетична традиція ашиків передбачає суворі правила створення та виконання творів. Наприклад, не можна використовувати в тексті твору ім'я людини, якому він присвячений. Хоча,  ашик має використовувати тільки пряму мову. Навіть не можна використовувати слова, які мають букви “в”, “ф”, “м”, “б” та ”п”. Адже верхом майстерності ашика вважається, коли під час співу губи жодного разу не торкаються одна одної.

Найбільш відомим тюркомовним поетом Середньовіччя вважається Ашик Умер (Омер), що жив у XVII столітті. Хоча він був невтомним мандрівником, він ніколи не забував рідний Крим.

“Така важка нам видалась дорога…

Такі далися істини потайні…

Скажи-но, душе, – раз лише і строго,

Дай відповідь на болісне питання: 

Чи сонце правди ще колись устане, 

Осяявши наш острів-Материк?!

За це… за це ми віддаємо останнє, 

Свій стогін і свій біль, свій крик.

А більше і не лишилось нічого.

Крім пісні материнської, хіба…”

І хоча про життя Ашика Умера залишилося дуже мало відомостей, за нього досі досі красномовно говорять рядки його творів. Ашик Умер залишив по собі більше 2000 віршів та поем. В їх число входять твори різних жанрів: гімни, оди, газелі, героїчні епоси, навіть вірші-загадки. Та звісно, любовно-романтичні дастани.

“Твоїх благих очей повалений раб

Наситити погляд тобою не зміг бідний я

Щоб отримати урок, прийшли в цей світ

Але родимок твоїх не зміг порахувати і я”

Неймовірною популярністю у сучасників користувалися його так звані “чужинські” твори, що сповнені смутку та туги за рідним краєм.

“В заружу доля кинула мене,

Життя на чужині – не вдома: втома 

Змагає тут. Не камінь серце, не 

Тверде – я плачу. У сіроми – втома”

Ашик Умер народився у місті Гезлев, це нинішня Євпаторія. За легендою, його батько, Абдулла Кендже-огли був заможним кушніром, тобто мехівником. Він прагнув дати своєму єдиному сину та спадкоємцю найкращу освіту. Тому віддав сина вчитися  у найкраще в місті медресе при Ханській мечеті (нині це мечеть Джума-Джамі). 

Мечеть Джума-Джамі (вона ж Хан-Джамі)

Далі народні оповідання кримців кажуть, що юний Ашик Умер був здібним учнем, але навчання давалося йому дуже важко. Настільки, що постійні покарання від вчителя Шерефія ефенді, та насмішки однолітків доводили хлопця до справжнього відчаю. І от одного разу юнак вибіг на кладовище біля мечеті. В сльозах він просив янгола смерті забрати його, та знесилений заснув. Та у сні прийшла до нього чарівна діва. Вона протягнула юнаку саз, та сказала “Аллах почув твої молитви, але замість смерті посилає тобі дещо інше”. 

За тією ж легендою, молодий Умер дійсно знайшов поруч із собою саз. А коли він повернувся до школи, навчання стало даватися йому легко, він тепер знав відповіді на всі запитання вчителя. 

Ця легенда очевидно, збігається з традицією ашиків, за якою майбутній поет має побачити віщий сон. Але дійсно, вже в 17 років Умера стали шанобливо називати “Ашиком”. Чи не схоже це на те, що досі Тарас Шевченко відомий як Кобзар, тобто голос українського народу?

Достовірних прижиттєвих зображень Ашика Умера нема. Але зберіглось романтизоване зображення, скоріш за все, зроблене у 19 столітті

4 травня 1637 року Ашика Умера запрошують написати оду, присвячену сходженню на престол хана Бахадира І Герая, який сам був поетом та покровителем митців. Юнак за одну ніч виконав це замовлення. Але таке визнання та успіх при дворі Кримського хана зовсім не заважали молодому поету читати свої вірші у кав'ярнях Гезлева, акомпануючи собі на сазі. Так він став справді народним улюбленцем.

Після закінчення медресе Ашик Умер стає мандрівним поетом. Ранній період його творчості, очевидно, відноситься, до “яничарського” періоду. Був він сам воїном, або одним з музикантів, що супроводжували військо Османської імперії, невідомо. Але скоріше за все, він довго жив у прикордонних фортецях, як учасник війн з Московією, Австрією та Венецією. 

У тексті віршів та поем Ашик Умера зустрічаються назви величезної кількості міст та маленьких містечок, які знаходяться на території сучасних Польщі, Туреччини, Болгарії, Росії, Греції та Боснії.  Вже у XVII столітті ім'я Ашика Умера стало відомим далеко за межами Кримського ханства. Перша велика збірка його віршів видана на початку XVIII століття. Перші два томи цього видання нині зберігаються у Стамбулі та місті Конья, яке в свій час було справжнім центром суфійської поезії. Не дарма саме воно найбільше згадується у творах Ашика Умера. Третий том цього видання, який зібрав 1242 поетичних твори, знаходиться у колекції Британського музею.

Під кінець життя, після великих поневірянь, Ашик Умер повернувся до рідного Гезлеву. Останні роки він присвятив спорудженню мечетей для рідного міста за власні кошти.  Обидві мечеті збереглися до наших днів, але на жаль, є недіючими. Одна з них зараз є частиною заповіднику “Текліє дервішів”, відома як мечеть Шукурла-Ефенді. Друга мечеть – Ашик-Умер-Джамі, в радянські часи перебудована на житловий будинок, який донині знаходиться на розі вулиць Володарського та Караїмської у Євпаторії.

 Мечеть Шукурла-Ефенді

Саме біля цієї мечеті скоріш за все, знаходилося кладовище, де був похований Ашик Умер, знищене під забудову після Другої Світової. По іншій версії, могила вічного мандрівника знаходиться на Карантинній косі, неподалік від Євпаторії. У серпні 2004 року, недалеко від мечеті Джума-Джамі був відкритий пам'ятник Ашику Омеру роботи скульптора Олексія Шмакова. На постаменті трьома мовами – кримськотатарською, українською та російською викарбувані рядки з вірша:

“Я з Гьозлеву і звусь Омер. Праобраз мій Був на скрижалі вибитий святий.

А тіло зроджене з ясних стихій.

Плекаюсь у раю – краю солодких мрій.”

З 2012 року в Україні щорічно проходять Ашиківські читання, присвячені вшануванню та вивченню творчості Ашика Умера, як видатного поета-романтика середньовічного Криму. 

А ще для дітей будь якого віку є чудова книга "Ашик Омер" Анастасії Левкової, з ілюстраціями Ганни Приходько. З неї можно дізнатися не тільки про одного з класиків літератури Криму, а й познайомитися з історією Кримського ханства, історичними поселеннями кримських татар та козаків на самому півострові та поблизу Криму.

Наталія Крюковська для Орінго