Читали “Балади про війну і відбудову”? Не ту, що Жадан випустив у “Кальварії” 2001-го року. А першоджерело, оммаж якому і виконав Жадан — збірка 1933-го, видана харківським “Література і мистецтво”. Справедливості заради, у Йогансена вони все-таки “баляди”.

 

На відміну від імен багатьох інших діячів українського авангарду, Майк Йогансен не є повним псевдо. Так, Майк це все-таки Михайло, а от незвичне для українця прізвище він отримав, бо народився етнічним німцем — 28 жовтня 1885 року. За 41 рік він встиг побути громадянином Російської імперії, Російської республіки, УНР, Української держави, Української РСР, СРСР… І все це, не змінюючи місця проживання. Навіть зі Всеукраїнського кіноуправління він звільняється, коли установа перебирається до Києва. 

Блискуче випустився з історико-літературного факультету Харківського університету, і десь в ті ж роки припинив писати російською мовою. Як і сьогодні, в мистецькому Харкові позиції російської блискавично втрачалися. Швидко зблизився з іншими літературохарківцями — Елланом-Блакитним, Сосюрою, Хвильовим, і разом з ними заснував “Гарт”. З якого так само пристрасно і вийшов згодом, ставши на чолі іншого об’єднання — ВАПЛІТЕ. Наступною важливою зупинкою став вступ до Спілки радянських письменників у 1934 році. У статусі радянського письменника і був розстріляний у 1937-му. 

 

ГОЛОД

Над полем сохлим

Мертвi вiтряки,

Немов хрести над вiршем

Вiдзабутим:

Руки не сила пiдвести:

Ще гiрша, о, ще гiрша

Доля буде.

 

I поле й голод.

Це все — ти.

Шляхи — твої пошорхлi руки.

Над тим, що пишеш,

Цi хрести

I в борознах твоїх не зiйшли звуки.

 

Сiй же строфи люте насiння,

Сiй же,

Поки рiже твiй син твого сина,

Сiй же,

Пазурями землю копай,

Лушпайя

Сiй бараболi —

Ще карам не край,

Ще боротись довго за волю.

 

***

Ви, що, не знаючи мети,

Спиняли стомленi здорового,

Лежiть собi — до неба йти

Ще довго.

 

I ви, що до небес мости

Своєю окропили кров´ю,

Простiть ви нам. Iдемо. Йти

Ще довго.

 

I пiють пiвнi на путi,

I кличуть вiковiчним зовом.

Забули все.

Iдемо. Йти

Ще довго.

 

А жити Майк любив страшенно! Певно, найвідоміший анекдот про його легкість та веселощі — історія харківської більярдної партії з Владіміром Маяковскім. Майк збив пиху з російського футуриста, змусивши його на честь програшу пролізти під столом. Кажуть, ще й Пушкіна про пташку божу цитувати загадав, але це вже, здається, тільки окраса для історії. Крім більярду, до списку пристрастей Йогансена входили теніс та полювання. Полювати їздив до Харківської Швейцарії, яку навіть змалював у найкращому, на мій смак, зі своїх романів (“Подорож …  Леонардо і … Альчести …”). Ох і соковита ж там післямова: “Ніде не написано, що автор у літературному творі зобов'язався водити живих людей по декоративних пейзажах. Він може спробувати навпаки водити декоративних людей по живих і соковитих краєвидах”. Хочете дізнатися, якою була би українська мова без років радянського вихолощування? Читайте Йогансена!

 

***

Випливає чапля з туманiв:

Тихо крилами моя махає птиця,

Мов у истя ранiшнiх лiсiв

З серця точить кров — i кров стає суниця.

I ще тихше канула за гранi

I розтала десь за соснами далеко.

Чапля — може то була лелека —

Потонула в сутишi багранянiй.

 

I над плахтою картатою полiв,

Що мiцнiше, що солодше сниться.

В нiч любови, край останнiх снiв

Народилось сонце — полуниця.

 

 

Звісно ж, найбільша цінність письменницького життя — свобода творчості. У вже згаданому кіноуправлінні Йогансен писав титри до німого кіна, відмовляючись робити це простішою розмовною мовою. В управління навіть надходили скарги на занадто вже хитромудрі фільми, на що керівник незворушно відсилався до освіти й хисту титрувальника. А далі більше, наприклад, участь Майка в створенні сценарію “Звенигори” Олександра Довженка. Сам Довженко вимальований у Йогансена в “Пригодах Мак-Лейстона…” як український дипконсул. Творчому дуету не судилося бути: після того, як Довженко переписав йогансенівський сценарій з ідеологічно вірними акцентами, той зняв своє ім’я з обкладинки.

Щодо літературної праці, то Йогансену, певно, імпонувала роль “рятівника літератури”. “Пригоди Мак-Лейстона” з’явилися, коли він осягнув брак українських детективів. “Подорож Леонардо і Альчести” написана, щоб стало більше краєзнавчих романів. Щоб не нудьгували маленькі українчики, Йогансен вдався до дитячої літератури. З-понад його оповідань про тварин найбільше мені відгукується “Кіт Чудило”. Якщо у вас такий же кіт, як у нас з Майком, дайте знати в коментарях!

 

Юрій Смолич писав, що “з Майком можна було говорити день і ніч”. Легка іронія, ерудиція і неймовірна харизма робили Йогансена не просто богемним письменником, а кращим з кращих, елітою столиці. Саме такій людині під силу було стати в очах нащадків творцем українського авангарду. Німецька, польська, “всі слов’янські мови”, як написав у анкеті на вступ до університету, французька, англійська, давньогрецька й латина — нічогенький список! Усе ведеться з родини: Гервасій Йогансен отримав освіту в Московському університеті, а мати Ганна Крамаревська закінчила Першу жіночу Маріїнську гімназію (це та, що №6 на Римарській). 

 

***

Люблю тебе – не знаю слів

Тієї пісні лісової.

Крізь верховини ясенів

Сніжини розтають весною.

Пташиний виклюнеться спів

Із лісовинного спокою…

 

Хай принесеться листям спів

І спиниться понад тобою.

 

КОЛИСКОВА

Моє, моєньке миле, ясне-мі

Спи, золотава вовно,

Летить-леліє літень в ви-со-ті,

Кімната весен повна.

Сотайтесь со-не сот-ні сніжні дні,

Одчиниш двері – літо.

Сичить і сіє січень по вік-ні,

Дні в місячнеє сито.

 

Коли б не ко-ні ні-ж-ні і смут-ні,

Тебе б не по-не-сли в осонні,

Спи, синку мій тоненький, на ясній,

На соняшній долині.

 

 

“Остап Вишня — ніякий не терорист”, — говорив він Василю Вражливому. Знав напевне, бо якось навіть писав з Вишнею, а ще Хвильовим, щось для “Березоля”. Хтозна, чи вступався хтось за Йогансена, коли антирадянську терористичну діяльність НКВС-ники інкримінували вже йому самому.  Та що це могло значити для тих, хто в особовій справі вказав: “Йогансена завербував Епік”. Григорій Епік же на той момент уже 3 роки як відбував строк на Соловках. Містерія? Ні, фабрика вироків.

Київський переїзд за ініціативи катів став для Майка останнім. Якщо вірити архівам, тіло письменника поховане в Биківнянському лісі. Історія якого забрала й життя Василя Симоненка, але 26 років потому. Криваве мереживо, напнуте на карту країни, точить червоні цівки з кожного українського серця бесперестанку…

 

***

У дахів іржавім колоссю

Никає місяць кривавий,

Удосвіта серп укосить

Молоду зів’ялу отаву.

 

Яке ще сонце глибоке.

Як виють собаки на місто

Гей кликом тисяч і тисяч!

 

Я знаю: загину високий,

В повітрі чистім і синім.

Мене над містом повісять:

Зорі досвітній в око,

В холодне око дивитись.

 

«...оселившись у царстві тіней, буду вести розумну бесіду з Гесіодом, Гейне і Сервантесом. Але я буду з ними говорити українською мовою, бо вірю, що наша квітчаста Батьківщина є діамант у гроні вільних народів світу. І ще я скажу там, у царстві тіней, що я, Майк Йогансен, був при житті і залишусь по смерті одним із кращих поетів української оновленої землі».

 

А у Літературній вітальні у статті про Майка Йогансена для вас є цікава загадка.

Пропоную перейти за посиланням і взяти участь у розшифровці!

Анастасія Орінго