Продовжуємо творчі екскурси з пані Наталкою — бібліотекаркою-бібліографом та книгознавчинею, яка у вільний час пише вірші та дитячі казки. Цього разу у фокусі уваги — історія про те, як фантастичні художні всесвіти трьох мисткинь із села стали справжнім світлом, яке пробиває крізь темряву патріархального світу та невігластво.

Три імені: Катерина Білокур, Марія Примаченко, Поліна Райко — це три абсолютно різні долі, які об’єднує одне — небажання та невміння патріархального світу сприйняти жінку-художницю такою, як вона є. 

Найщасливіша, як би це не звучало — це Марія Примаченко. Вона народилася та прожила майже все життя у селі Болотня Київської області. Родина була творчою — її бабуся займалася писанкарством, а мати була майстринею вишивки. Може, ще в ранньому дитинстві у свідомості Марії виникли мотиви для майбутніх фантастичних звірів, які є своєрідною “визитівкою” мисткині, та зробили її впізнаваною у всьому світі?

“Гороховий звір”/ Марія Примаченко

В дитинстві майбутня мисткиня перехворіла на поліомієліт, мала інші проблеми зі здоров’ям.  В результаті у неї загострилися зір та слух. Таким чином, вона стала дуже спостережливою та серйозною, але все життя страждала від сильних болей у ногах. Хвороба зробила Марію Примаченко майже непридатною для важкої фізичної роботи в полі або по господарству. Але це дало їй час та можливість зосередитися на творчості. 

Про перше бажання малювати сама Марія Оксентіївна згадувала так:  «Починалося все це так. Якось біля хати, над річкою, на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала всякі квіти, побачені мною. потім помітила синюватий глей. Набрала його в пелену і розмалювала нашу хату…». Сусіди приходили подивитися на диковинні сині квіти, після односельчани запрошували її, щоби вона розмалювала їх будинки. Одного разу навіть віддячили поросям. Подібні замовлення від односельчан допомогли родині Примаченків пережити голодні роки.

“Сині птахи в квітках”/ Марія Примаченко

На жаль, Марія Примаченко не отримала не тільки професійну художню, але й будь-яку регулярну освіту, у тому числі із-за хвороби. Чотири класи сільської школи — це все, що у неї було. Марії Оксентіївні вдалося отримати хоч якусь освіту завдяки київській майстрині-ткалі Тетяні Флорі, яка помітила її талант. У 1930-х роках Тетяна запросила Примаченко до експериментальних майстерень, що працювали при Київському музеї українського мистецтва. Тут її творчість стала набагато різноманітнішою: Марія почала малювати, вишивати та захопилася керамікою. У 1936 році експериментальні майстерні було перетворено на Школу народних майстрів, яку Примаченко й закінчила.

Її перші живописні роботи, ймовірно, були перенесені на картон і папір з мотивів настінного розпису та вишивки. У цей період місткиня створила картини, такі як "Бичок на прогулянці", "Казкова птиця-павич", "Рябий звір", "Червоні ягідки" та інші. Її зображення тваринного світу вирізняються фантастичними, казковими та фольклорними мотивами.

"Казкова птиця – павич"/ Марія Примаченко

У 1937 році саме картини Марії Примаченко представляли Україну на Міжнародній виставці в Парижі, зачаровуючи європейську публіку. Далі були Варшава, Софія, Монреаль, Прага. Про Марію писали статті, її ім'я з’являлося в журналах, а музеї прагнули придбати її роботи для своїх колекцій.

Її творчість не залишила байдужим навіть Марка Шагала. Він настільки захопився її казковими образами, що сам почав створювати істот, схожих на тих, яких оживляла на полотні Марія. Світ відкрив для себе художницю, яка вміла перетворювати звичайне на чарівне. Але сама мисткиня навіть так і не змогла потримати в руках золоту медаль Всесвітньої виставки в Парижі. Нагороду відправили на ім`я Івана Гончара, і вона десь загубилася.  

Друга світова війна та повоєнний період призвели до спаду у творчості Марії Примаченко. Загибель на фронті коханого чоловіка, необхідність рятувати маленького сина та старих батьків змусили художницю повернутися з Київа до рідної Болотні, яку вона вже не покидала до кінця життя. Там вона у 1961 році заснувала та вела художню студію, де навчала дітей малярству. Навіть після аварії на ЧАЄС вона відмовилася евакуюватися разом з сином Федором Примаченко, який також став художником – наївістом та найближчим учнем матері.

Марія Примаченко

Самобутня художниця – наївістка просто не вписувалася в прокрустове ложе соцреалізму. Для радянської преси вона була тільки «Маруся Приймаченко, молода колгоспна художниця з сонячно-радісної України».а потім – наївна, архаїчна сільська бабуся. Тому народна художниця України, лауреатка Шевченківської премії Марія Примаченко померла в тій же самій старій хаті.

25 лютого 2022 року російські окупанти повністю зруйнували Історико-краєзнавчий музей у селі Іванків Київської області, де зберігалася колекція картин Марії Примаченко. З майже 1000 експонатів, завдяки неймовірній самовідданості співробітників музею під час пожежі вдалося врятувати лише 100, з них 14 картин Марії Примаченко. Символічно, що одна з них  —  “Слава Україні”.

"Слава Україні"/Марія Примаченко

У липні 2023 року Архітекторка та дизайнерка Вікторія Якуша презентувала в Лондоні, у Галереї Саатчі, концепцію Музейного комплексу Марії Примаченко в Болотні, який складатиметься з власне музею та арт резиденції під назвою “Шлях Марії”.

Концепція музею Марії Примаченко/Yakusha Studio

А поки що великим і маленьким поціновувачам творчості Марії Примаченко варто прочитати книгу Марини Макущенко "Таємне життя дивозвірів Марії Примаченко", що вийшла у видавництві Старого Лева.

Набагато гіршим чином склалася доля ще одної відомої української художниці-наївістки – це звісно, Катерина Білокур. Вона народилася 7 грудня 1900 року в селі Богданівка, що на Київщині. Хоча її батько, Василь Білокур, був доволі заможною людиною, до школи майбутню художницю не віддавали — банально, щоби зекономити на одягу та взутті. 

"Автопортрет" / Катерина Білокур

Про свій початок мистецького шляху мисткиня, фантастичними квітами якої захоплювався Пабло Пікассо, розповідала так: “Украла у матері кусочок білого полотна та взяла вуглину… І я намалюю з одного боку полотнини що-небудь, надивлюсь-намилуюсь, переверну на другий бік — і там те саме. А тоді виперу той кусочок полотна – і знов малюю… А одного разу… намалювала не краєвид, а якихось видуманих птиць… Мені було радісно на душі від того, що я таке зуміла видумати! І дивилась на той малюнок, і сміялась, як божевільна… От мене на цьому вчинку і поймали батько та мати. Малюнок мій зірвали і кинули в піч… «Що ти, скажена, робиш? Та, не дай Бог, чужі люди тебе побачать на такому вчинку? То тебе ж тоді ніякий біс і сватати не буде!..» Але куди я не йду, що я не роблю, а те, що я надумала малювати, — слідом за мною…

Обідно мені на природу, що так жорстоко зі мною обійшлася, наділивши мене такою великою любов’ю до того святого малювання, а тоді відібрала всі можливості, щоб я творила тую чудовую працю во всю шир мого таланту!”

"Квіти на блакитному тлі" / Катерина Білокур

У 1922—1923 роках дізналася Катерина Білокур про Миргородський технікум художньої кераміки та вирушила до Миргорода, маючи при собі два малюнки: «копія з якоїсь картинки» і начерк дідівської хати з натури, уже не на полотні, а на спеціально для цього придбаному папері. У технікум не прийняли  —  у неї не було документа про закінчення семирічки. Вражена відмовою, мисткиня повернулася додому пішки.

Дозвіл від рідних займатися творчістю вона отримала тільки після того як у відчаї восені 1934 року намагалась втопитися у річці Чумгак. Перші роботи місткині були так само зроблені вугіллям. Далі Білокур сама собі робила пензлі з котячої шерсті, вишневих гілочок і бляхи від консервних банок. 

Вони були настільки тонкими, що нагадували голки. Спочатку мисткиня писала саморобними фарбами з калини, бузини, цибулі. Надалі вона перейшла на ґрунтоване полотно й олійні фарби. У якості розріджувача служила лляна олія. Тут Білокур послідовністю роботи споріднюється з українськими вишивальницями рушників, які вишивають квітку за квіткою.

Цей досвід лише зміцнює  рішучість Катерини Білокур присвятити себе мистецтву. Вона малює на шматках полотна, на дверях і навіть на домашньому посуді, створюючи свій власний світ. 

"Цар колос "/ Катерина Білокур

Далі були відомий лист Оксані Петрусенко, визнання, перша персональна виставка, звання Народного художника, Твори Катерини Білокур регулярно експонувалися на виставках у Полтаві, Києві та інших містах світу.

Три картини Білокур — «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» були введені до складу експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі 1954 року.

Навесні 1961 року  до болю в ногах, який мучив мисткиню після спроби самогубства, додається сильний біль у шлунку. Домашні лікувальні засоби не помагають, а в аптеці села Богданівка немає необхідних ліків. Катерина Білокур померла 10 червня того ж року в районній лікарні. 

Перша та єдина на сьогодняшній день найповніша збірка робіт Катерини Білокур "Катерина Білокур: мистецька заповідь" вийшла у 2020 році до 110-річчя зі дня народження художниці.

Третя місткиня — Поліна (Пелагія)  Райко народилася 1928 року у місті Олешки  Херсонської області, саме там прожила все своє життя. Вона почала малювати у 69 років. Після трагічних життєвих подій — смерті чоловіка, доньки, арешту сина та згодом його загибелі, за останні 6 років свого життя  вкрила малюнками всі поверхні свого подвір'я та будинку: стіни, стелі, ворота, паркан, літню кухню.

Поліна Райко

"Чотири сестри" - у образі ангелів художниця зобразила саму себе та трьох старших сестер.

Маючи усього 4 класи середньої школи, без будь-якої художньої освіти, вона сама навчилася грунтувати поверхню та створювати фантастичні фрески. Всю мізерну пенсію, 74 гривні, художниця витрачала на фарби. «Копала город восени й багато малювала. Копаю, копаю, заморилася, побігла, голуба намалювала на калитці, відпочила. Знову копаю, копаю і тоді — другого голуба, а потім квіти. Оце я так копала і бігала малювати, і слава тобі Господи!  І радісно мені. І не вірю, що це я сама. Хіба це я намалювала?» — цей фрагмент — із архівного інтерв’ю з Поліною Райко.

“Збожеволіла бабуся” — казали сусіди.  Та, на щастя, місткиня не звертала на це увагу. Порожнину в будинку та своїй душі після втрати всієї родини заповнювала малюванням.  Сюжети брала всюди, де бачила, та зі своєї уяви. Наприклад, щоби написати цей собор, вона відпарила пеперову етикетку з пляшки кагору.

"Собор"/Поліна Райко

А оці неймовірні леопарди виникли з дешевого коврика із кошенятами:

"Леопарди"/Поліна Райко

Останню свою роботу – автопортрет на зворотному боці дзеркала – художниця створила в останній день свого життя. 

"Автопортрет на зворотньому боці дзеркала"/Поліна Райко

Поліна Райко померла у січні 2004 року в Олешках. Їй було 75 років.

Віртуальну екскурсію будинком-музеем Поліни Райко до його руйнування можна подивитися в фільмі експедиції Ukrainer

Внаслідок підриву дамби Каховської ГЕС російськими окупантами 6 червня 2023 року будинок було затоплено.

Все, що залишилося від “Леопардів” Поліни Райко

На сьогоднішній день будинок-музей Поліни Райко, який є пам'яткою архітектури місцевого значення, знаходиться в окупації, дві третини фресок у будинку та на подвір'ї втрачені.  Чи збережеться далі  хоч щось з фресок, які були написані дешевими фарбами на глиняному тіньку, невідомо.  Фахівці запевняють, що якщо нічого не чіпати, може, ще буде можлива реставрація, хоча наразі на окупованій території це фізично неможливо.

Перша та поки що єдина виставка, присвячена творчості Поліни Райко — “Поліна Райко. Зникоме” відбулася 17 вересня 2023 року в Українському домі, у Києві.

Що тут ще можна сказати? І справді — “Той, хто знає навіщо жити, здатен витримати будь-яке як”. 

 

___

Для роботи над статтею були використані джерела:

Найден О. Марія Примаченко 100 / Олександр Найден. – Київ: Родовід, 2008. – 192 с.

Лисенко Л. Світотворення від Марії: трикнижжя / Людмила Лисенко. – Київ: Видавництво Старого Лева, 2020. – 320 с.

Коваль О. Марія Примаченко / Олена Коваль. – Харків: Ранок, 2019. – 48 с.

Самрук Н. Катерина Білокур: кредо художниці / Наталія Самрук. – Київ: Родовід, 2010. – 192 с. – ISBN 978-966-7845-66-7.

Горова Д. Минуло 105 років від дня народження Катерини Білокур / Дарина Горова // Україна Молода. – 2005. – № 234.

Штогрін І. «Була, щоб залишитися у квітах»: до дня пам'яті Катерини Білокур / Ірина Штогрін // Радіо Свобода. – 202

Катерина Білокур: Філософія мовчазного бунту: Наукові статті, есеї, культурологічні праці до 100-річчя і 110-річчя Катерини Білокур / упоряд. Т. Кара-Васильєва. – Київ: Мистецтво, 2020. – 304 с. – ISBN 978-966-577-289-7.

Райко П. Дорога в рай: Каталог розписів Поліни Райко / Поліна Райко. – Херсон: Центр культурного розвитку «Тотем», 2005. – 48 с.

Руденко Є., Сарахман Е. Поліна Райко та її наївне мистецтво: таємниці розмальованої хати в Олешках / Євген Руденко, Ельдар Сарахман // Українська правда. – 2020. – 30 жовтня.

Іванова Т., Самко Я. Нескінченний світ Поліни Райко: як творчість художниці з Херсонщини показує українську ідентичність півдня / Таміла Іванова, Яна Самко // Суспільне Новини. – 2023. – 5 січня.

Собенко Н. Як творчість Поліни Райко показує українську ідентичність півдня / Надія Собенко // Суспільне Новини. – 2023. – 6 січня. 

 

Наталія Крюковська для Орінго