Час від часу ми будуємо плани. Більшість з нас відвикли планувати більше, ніж на кілька місяців, а дехто й узагалі відмовився від планування...

Часто чую від знайомих, особливо тих, хто лишився у прифронтовій зоні: «Живу з сьогодні на завтра. Прокинулися — і добре». З одного боку, це допомагає зберегти ресурси, не розхитувати і без того крихке ментальне здоровʼя. З іншого, це також щоденна напруга. Чи варто щось планувати, коли живеш в історичні часи, а вони все ніяк не кінчаються?

Плани — це опора. Більше того, плани, як і звички, дозволяють нам розслабитися, особливо якщо план детальний. Насправді, це наступна сходинка після мрій: більшість з них потрібно деконструювати в мету, а до мети прокласти доріжку з етапів реалізації. Тому, плануючи, ви у своїй уяві вже проходите цей шлях до кінця, прикидаєте, де можуть бути складнощі, розвʼязуєте вузлики… Та що, як план був ідеальним, мотивації вдосталь, усе здавалося таким можливим, але втручаються обставини? Обставини у вигляді нічних тривог чи обстрілів, вимушених міграцій, мобілізації до війська, нових законів, блекаутів… Ми живемо у постійному стані адаптації, в той час як адаптаційні механізми направлені на те, щоб пристосувати нас до чогось і вимкнутися. Про які плани може йтися у такому разі…

Так. Це дійсно проблема. А ще розламані плани — це фрустрація, і ми не встигаємо її прожити і відрефлексувати, бо повинні тут же підхопити ці уламки і зліпити з них щось нове. Будуємо такі собі піскові замки на самому краєчку узбережжя, не знаючи, коли саме налетить приплив і зруйнує їх, і чи зруйнує взагалі.

Але будувати — потрібно. Нехай, якщо не можна розкласти бачення місяця чи року, це будуть окремі точки. Щось на кшталт «за літо я хоча б раз…» — гнучка формула, яка, тим не менше, передбачає, що літо у вас буде. І це вже допоможе вам тягтися в майбутнє, сподіватися і вірити. Бо нашому мозку, нашій психіці потрібно не лише жити в моменті, а й на щось спиратися. Не відмовляйте собі в мріях, не забороняйте собі подумки переноситися в будь-який момент майбутнього. І якщо відчуєте, що хочете щось на цю точку майбутнього запланувати — заплануйте. Візьміть блокнот, ручку чи кольоровий олівець, знайдіть хвилинку і запишіть. Замалюйте, якщо хочете. Поставте крапочку або кружечок біля дати в календарі на стіні. Обовʼязково закарбуйте ці плани у фізичному, реальному світі, власноруч. Бо ви є. Вас не переможено. Тож відсвяткуйте це.

Ворог не забере у нас майбутнього, як би не хотів. Воно настане, і хай ми будемо змушені переписати план сотню разів, сто перший збудеться. Щоб боротися зі зневірою у найтемніші часи, ми в Орінго маємо безліч срібної зброї, і сьогодні додаємо ще одну: каблучку «Усе за планом». Чіткі клітинки, які ми підгледіли на сторінках блокнотів, заломлюються у гранях кушона Swarovski Vibrant, та перетворюються на гнучкий малюнок наших буднів. Який, тим не менше, залишається структурованим. Або можете дивитися в іншому напрямку: як розрізені ідеї, що дещо хаотично громадяться, проходять через кольоровий фільтр краси — і впорядковуються.

Життя не амбівалентне, ні. Не монохромне, не накреслене під лінійку, і навіть не застигле в срібному металі. Тому ми ним і насолоджуємося. Додайте у буденність такий артефакт і не забувайте не лише сподіватися, а й діяти. Так переможемо.

Анастасія Орінго