Як влучно пояснив нам Льюіс Керол вустами Чеширського кота: «Я не божевільний, просто моя реальність відрізняється від твоєї». А якщо в кожного з людей реальність відрізняється і немає ніякої змоги реальність інших сприймати повністю? Вітаю, тоді ви в українському лютому. 

Хоча особливо тут вітати ні з чим... Знову й знову прокидатися у сірому дні байбака, тільки видирає зі сновидінь не весела музика на зеленоокому будильнику, а вибухи й палаюче небо. Кляте чуже божевілля, яке віддзеркалилося від далеких зірок та впало нам на голови війною.

Чи могли наші голови бути підготовленими, щоб втримати цю жахливу й несправедливу нову реальність?  

Ну-у-у-у… Мабуть у якоїсь частини населення, особливо в тих, хто зі зброєю та знає, що треба робити коли вбивають, шоломи на головах спрацювали одразу. Далі побігли-поїхали волонтери, звичні до складних для психіки завдань. Зібралися в якусь рухому купку матусі, схопили дітей та рушили на захід. Потім до них у новій реальності почали долучатися інші люди з найбільш гнучкою психікою (наприклад ті, хто перший замислився, навіщо шукати різні мітки на стовпах та замальовувати їх).

Поступово (за декілька тижнів) майже усі ми добровільно чи примусово переповзли у безжальну реальність воєнного життя. Навіть ті, в кого реальність раніше була кардинально інша, добре розуміли де їм краще промовчати та не порушували монолітність. Неймовірна консолідація суспільства та спільна шалена злість від того, що відбувається, сколихнула тоді планету, і не було майже жодної країни, де не піднялися синьо-жовті прапори…

Звісно, це малюнок дуже широкими мазками і моє особисте бачення, але тоді я відчувала гудіння струму супротиву, трималася на ньому і чітко знала що робити: намагалася утримати на поверхні якомога більше дезорієнтованих людей; підтримували з Антоном команду, розсилаючи гроші на картки; заспокоювала орінговців на сайті й в соцмережах; по сто разів запитувала і відповідала на головне питання тих днів «Як ти?»

А коли у березні почали знову потроху працювати й відправляти попередні замовлення, то дах взагалі прикрутило на місце, хоча й трохи криво та зі шпаринками. 

 – А де я можу знайти кого-небудь нормального?
– Ніде, – відповів Кіт, – нормальних не буває.

Щось почало змінюватися наприкінці 2022 року, коли я визирнула зі щільного потоку щоденних подій та принюхалася до повітря: люди знову повтікали до своїх маленьких реальностей. Ще гули відлуння переможних військових операцій, а вже підіймали жала спеціалісти з розбрату та чвар. Лайно брехні завжди текуче та знайде шпарини в людині, на відміну від правди й добра, на зустріч яким треба відкриватися. 

Наразі складно перерахувати, скільки хвиль бруду, створених для розмивання спільної реальності,  доводилося зупиняти й висвітлювати для близьких людей за останній рік. Не вважаю себе експерткою з нагальних питань, але за допомогою логіки можу зрозуміти час підльоту С-300 до Харкова і проблеми ППО та неекспертність більшості блогерів у військовій тактиці. Людей, яких не знаю особисто, за ІПсО-кипіння просто вимикаю з кола спостереження. З близькими ж завжди розмовляю, щоб вони не замикалися у бульбашках, та уважно слухаю їх, щоб самій десь не загрузнути. 

Можливості по розгойдуванню наших дахів у ворога наразі безмежні, тому дуже складно проводити чітку межу, де твоя справжня думка, а де тобі вже підкинули думку-зозуленя та з якою метою це зроблено. Створила навіть собі систему нагадування, що треба фільтрувати не лише слова, а й думки: у несподіваних місцях щоденника заздалегідь пишу різними кольорами питання «А чому саме так?», «Ти насправді так думаєш?», «Ти впевнена?» тощо. Коли око натрапляє на ці нагадування, у голові звично вмикається фільтр, своєрідний внутрішній антивірус, який перевіряє потоки на відповідність моїм переконанням та правилам. 

Якщо психофон стає зовсім нестерпним, заводжу на день декілька будильників, щоб не забути подихати, попити води й зазирнути в себе. Ставлю блок на новини на добу. Читаю на ніч тільки паперові, складні та великі книжки. Малюю та пишу від руки, а не в електронному вигляді. Тобто збираю разом дії, думки і слова, щоб залишатися у тому вимірі реальності, в якому війна не повинна існувати, де повноцінне життя людини важить більше за все, а порядність і честь не сховаєш під брудом. 

 ...одна з найсерйозніших втрат в битві – це втрата голови...

Намагаюся тримати навалу чужого безумства так, щоб не виступати його носієм та транслятором. У березні 2022 року вже вимушено писала про зважене ставлення до інформації, і там переказувала одну з моїх улюблених притч про три сита й циркулювання слів між людьми. Захотілося тепер перекласти її українською, настільки вона актуальна:

«Одна людина запитала Сократа:

— Знаєш, що мені сказав про тебе твій друг?

— Почекай, — зупинив його Сократ, — просій спочатку те, що збираєшся сказати, через три сита.

— Три сита?

— Перш ніж щось говорити, треба це тричі просіяти. Спершу через сито правди. Ти певен, що це правда?

— Ні, я просто це чув.

— Значить, ти не знаєш, чи це правда. Тоді просіємо через друге сито – сито доброти. Ти хочеш сказати про мого друга щось хороше?

— Ні, навпаки.

— Тобто, — продовжив Сократ, — ти збираєшся сказати про нього щось погане, але навіть не впевнений, що це правда. Спробуємо третє сито — сито користі. Чи дійсно мені потрібно почути те, що ти хочеш розповісти?

— Мабуть у цьому немає потреби...

— Отже, — сказав Сократ, — у тому, що хочеш сказати, немає ані правди, ані доброти, ані користі. То навіщо тоді це казати?»

 "Keep your temper" або просто "Тримай себе в руках"... 

То до чого я це взагалі пишу, нащо згадую ті античні сита чи незгасаюче божевілля Країни чудес? Можливо, комусь це сьогодні було потрібно...

Ми рухаємося далі, крізь лютий і війну, крізь темряву, крізь невідомість, крізь зневіру й безумство. Не буває в цьому світі насправді нескінченного, і навіть у самого великого зла ресурс обмежений, а нормальна реальність, до якої тягнеться душа — дивовижно проста й прозора.

Одного дня прийде весна, друзі. Тримаймо дах.

З любов’ю, Олена Маслова