Чого у Харкова точно не відняти - так це здатності генерувати мистецтво в неймовірних кількостях. Причому мистецтво не класичне і спокійне, а зухвале й експериментальне. На початку минулого століття Харкову судилося стати столицею актуального мистецтва - інакше й бути не могло! Кращого міста для футуристів і модерністів було не придумати.

За історичними мірками Харків дуже молодий. Йому не виповнилося й чотирьох сотень років - тінейджер практично. Він не встиг наростити солідну багатошарову архітектуру з часів Середньовіччя і покрити її зверху щільним шаром історичних легенд; правду кажучи, у міста-фортеці за часів його молодості й часу-то не було цим усім займатися. Ймовірно, саме юний вік і бойова історія сформували основні риси міського характеру: Харків - місто неспокійне, буйне, зухвале, безстрашне, а головне - постійно спрямоване в майбутнє. Точніше навіть, спрямоване в постійне майбутнє: якщо у звичайних міст є красиве, багатошарове минуле, про яке вони розповідають та яким пишаються, то у Харкова є майбутнє, і спирається місто саме на нього. Час у місті немов вивернуто навиворіт: тільки тут можна не просто мріяти про майбутнє, а й бачити, творити і навіть згадувати його! Харків - місто вічного футуризму.

Не дивно, що на початку XX століття, в епоху шалених змін, трансформацій та експерментів, саме Харків став місцем тяжіння (і місцем сили!) найнезвичніших, найексцентричніших і найсміливіших митців. Розповісти про всіх не вистачить жодних літер: незвичних, видатних особистостей у місті було не злічити, мало не кожен третій. Давайте поглянемо на них хоча б краєм ока!

На фото: підвіс "Світла молитва за Харків"

Зразковий представник епохи й місця - Майк Йогансен, поет, перекладач, мандрівник, харків'янин, блискучий інтелектуал, любитель пригод і чудермайстер - останнє слово він сам вигадав і із задоволенням себе так називав. У незвичайному імені, так схожому на літературний псевдонім, вигадана тільки половина, і це... "Майк": насправді нашого героя звали Михайло, він був латвійцем за батьком, нащадком козачого роду за матір'ю, а прізвище йому дісталося від далеких предків-скандинавів (сам Йогансен із задоволенням розповідав про своє норвезьке коріння, хоча, судячи з прізвища, воно в нього, скоріше, датське).

Бурхливий розум Йогансена нестримно фонтанував ідеями, історіями, віршами і планами різноманітних авантюр: він писав поетичні збірки та дитячі книжки, перекладав Шиллера, міркував про перехід української мови на латиницю, грав у шахи, подорожував, а ще якось раз обіграв у більярд Володимира Маяковського: пролетарський поет змушений був залізти під стіл і звідти декламувати Пушкіна. Епоха футуризму підходила Йогансену ідеально, хоча сам він зізнавався, що хотів би жити в епоху Відродження і працювати секретарем Еразма Роттердамського. Лукавив напевно: жив би в епоху Еразма, листувався б із ним не гірше за Томаса Мора. 

Деякий час провів у Харкові й Павло Тичина - недовгий, але яскравий: середина двадцятих років, час творчості та експериментів, сам Тичина вже відомий поет, новатор, експериментатор, романтик і тонка натура. До сумної трансформації в автора жахливих рядків про контрреволюцію і трактор ще, на щастя, кілька років...

А поки Тичина живе в "місті майбутнього", насолоджується заслуженою літературною славою, його порівнюють із Вітменом і Рембо. Він пише тонкі, невагомі вірші і завзято вивчає мови, причому перевагу віддає східним: вірменській, грузинській, турецькій. У всіх мовах його жваво захоплює поезія: він перекладає безліч віршів, поеми і навіть оперні лібрето. Крім іншого, Тичина освоює ідиш і перекладає вірші свого колеги і сусіда по будинку "Слово" Лейба Квітка. Весь світ наповнений поезією, хіба існує щось, крім неї?! Ще кілька років для Тичини так і буде... 

І як же не згадати про "Березіль"?! Знаменитий театр Леся Курбаса саме в Харкові став "Березіль": дивне, гарне слово, в якому були і " берези ", і " березень "(театр з'явився на світ саме в березні), і безліч значень, хто скільки знайде, з'явилося вже після того, як театр переїхав. Можливо, місто посприяло: творіння Курбаса і раніше було незвичайним, а в Харкові остаточно стало лабораторією з переосмислення драматургії, перевертання смислів і, на думку деяких консервативних глядачів, знущання над п'єсами. Що ці нахабні молоді актори тільки не творили! І декорації з мотлоху збирали, і сновидіння на сцені зображували, і навіть п'єсу за газетною заміткою поставили!..

Більш дивного й епатажного театру було не придумати. Саме в Харкові Курбас поставив свої найнезвичайніші та найепатажніші п'єси - наприклад, "Маклена Граса", ту саму газетну замітку, з якої стараннями Куліша та Курбаса вийшла справжнісінька трагедія... "Березіль" епатує та надихає, на сцені втілюються неймовірні речі, і все це ідеально вписується в місто та час...

Харків, місто-візіонер, завжди притягував людей, схожих на себе. Людей, які бачили і пам'ятали майбутнє, не боялися нового, яскравого, дивного, справжніх прибульців з інших епох і вимірів. Точніше, десь в інших місцях вони точно були б прибульцями. У Харкові вони були своїми. Не дивно: адже весь Харків - прибулець із майбутнього. 

Женя Орінго