Постать Григорія Сковороди не втрачає з часом нашої зацікавленості. Дослідники життя та творчості філософа-мандрівника, як то Станіслав Тарасенко, вважають, що популярність Сковороди обумовлена його надзвичайною сучасністю.

Він проповідував речі, що актуальні й зрозумілі в наш час, адже зосереджені на душевному стані та щасті людини. Щасті, що будується не за умови збагачення, здійснення забаганок та надмірностей. А в простому почутті радості від життя.

Так, саме дух, нетлінне начало людини, Григорій Савич ставив понад тлінне. До нього й зводив Сковорода сутність життя. Мисль, думка – це головна точка, тому її Сковорода часто називає серцем. Доки плоть та кров будуть панувати над серцем, доки людина не визнає їхньої злиденності, шлях до істини закритий, вважав митець.
Про те, що великий український мислитель досяг бажаного просвітління, відомо з чисельних робіт його учнів та дослідників. Та й роздуми Григорія Савича, задокументовані із педантичною старанністю, говорять про те, що саме Дух був кращим радником та поводирем Сковороди упродовж всього життя. Подейкують, що цей Дух понині присутній у нашому світі, а іноді навіть дозволяє різноманітним свідкам впевнитись втому, що Григорій Савич серед нас.

Про це на власному досвіді переконались жителі села, де похований відомий філософ. Вони стверджують, що вже близько двохсот років його дух оберігає ці краї. Наприклад, коли на території музейного комплексу вирішили організувати ярмарок, в дні його роботи хмарилось, лив дощ. Проте, коли ярмарок закрили, а натомість з 2012 року започаткували традицію з проведення масштабного літературно-мистецького фестивалю «De libertate», Григорій Савич наче не заперечував. То ж гості здебільшого милувались сонечком, а хмари, якщо і навідувались, то не далі сільських садиб.
Багацько потойбічного і в самому музейному комплексі. Вперше, коли робітники музею почули тихі кроки, наче невидимий гість переходив від одної експозиції до іншої, чи протяжний скрип ліжка, на яке ніби хтось сів, трохи зніяковіли. Зараз же такі дива вже нікого не лякають. У селі впевнені: чудеса відбуваються через те, що філософ був дуже неординарною особистістю.

Насправді всім цим містичним проявам можна знайти пояснення, бо навіть при житті Сковорода дивував своїх сучасників. Бачив провидчі сни та видіння, медитував та входив у стан містичного осяяння, екстазу. За словами свого учня Михайла Ковалинського, навіть мав чи не духовного побратима у далекій Європі. Жан-Пьер Даниїл Мейнгард — містик, розенкрейцер, що за словами Ковалинського не тільки проповідував ті ж самі ідеї що й Сковорода, а й був дуже на нього схожим. Факт існування за тисячі кілометрів спорідненого духа настільки вразив Григорія Савича, що він навіть представлявся загадковим двійником у листуванні з учнем: «Любезний друже! Есмъ и пребуду твой Даниил Мейнгард».

Та надзвичайної здібности Григорія Савича мали й неабияку користь. Так, наче сама Мінерва (дух, інтуїція) відвела його від неминучої біди в 1770 році. Це була середина російсько-османської війни, Київ став транзитним пунктом, через який на фронт відвозили зброю, їжу, одяг, натомість привозили полонених та поранених османів. Колись затишне, охайне місто зі старовинними церквами, квітучими берегами, високими тополями та чепурними вишеньками, перетворилось на воєнний шпиталь та пункт тимчасового перебування тисяч іноземців. При тому, що в Туреччині в ті часи часто траплялись спалахи чуми. Це санітарна небезпека навіть у наші, високотехнологічні часи із розвиненою медициною. А в 18 сторіччі це справжня катастрофа, неминучість якої відчув Григорій Савич. Одного разу, перебуваючи в гостях у друзів в Києві, Сковорода почав поспіхом збиратись у путь.

В цілому нічого дивного, як для філософа-мандрівника, та все ж отак, несподівано – щось було не так. Друг Іустин - начальник Китаївської пустелі, звісно поцікавився, в чому причина. На що Григорій Савич відповів, що має погане передчуття: прогулюючись Подолом відчув важкий запах тіла, що розкладається. Страшне видіння здійснилось через два тижні, коли в Києві розпочалася одна з найстрашніших епідемій чуми. І перший очаг зі смертельно-хворими був саме на Подолі. Погано організовані владою антиепідемічні заходи не давали результатів. Поділ згодом був закритий для мешканців інших частин міста, а люди в ньому почувались похованими заживо. Та все одно чума швидко перекинулась і на Печерськ, й на Старе місто. Довгі п'ять місяців Київ лихоманило від страшної хвороби, що забрала життя 4000 киян.

Якби Григорій Савич не послухав внутрішнього голосу та залишився, це стало б смертельною небезпекою для людини з відкритим серцем. З часом поставали питання: «Чому філософ не попередив про небезпеку всіх?». По-перше, ольфакторне видіння не було деталізованим, Сковорода просто не міг передбачити, яку саме біду віщував той випадок. По-друге, чи багато було шансів, що люди прислухаються до слів вільнодумця, сприймуть їх серйозно, а не як філософську алегорію?

Це лише один містичний випадок з незвичної долі надзвичаної людини. Біографія Григорія Савича багата на дивовижні історії, що відкривають перед зацікавленим читачем яскраві, безкраї світи.

Наталія Орінго