З усіх матеріалів, що складають цей світ, одним із найдивовижніших, безперечно, є скло. Воно має безліч форм, від найбуденніших і найпримітивніших до неймовірно прекрасних, може бути крихким і міцним, важким і невагомим, може бути пляшкою для кефіру, а може - унікальним витвором мистецтва. 

Хоча ми й звикли пов'язувати скло з ремеслом і людською діяльністю, насправді воно старше за людство: при екстремальних подіях на кшталт падіння метеорита або виверження вулкана скло утворюється природним шляхом. Улюблені нами камені влтавін і обсидіан насправді - природне скло: обсидіан - не що інше, як скло, створене вулканом із розплавленої породи, а влтавін - «привіт» від великого метеорита, що прилетів на землю мільйони років тому. Тож скло - не людський винахід: як і у випадку з багатьма іншими винаходами, людина копіювала і покращувала те, що їй уже дала природа.

Однак скло - прекрасний наочний доказ того, що людина за належного старання здатна зрівнятися з природою, а подекуди навіть перевершити її. Приклад тому - муранське скло, також відоме як венеціанське. Якщо десь колись людина і навчилася магії, то це сталося саме на острові Мурано. І зараз ви зрозумієте, чому.

Для початку варто сказати, що острів Мурано колись був частиною гордої і могутньої Венеціанської республіки, причому доволі довго - до самої навали Наполеона 1797 року. Мурано був практично «містом у місті», населеному майже суцільно склодувами. Самим склодувам не хотілося видавати професійні секрети, тому вони воліли селитися компактно, подалі від непосвячених. Венеціанська влада ж це заохочувала: склодувне ремесло вважалося винятково пожежонебезпечним, розумно було відокремити такий специфічний район від іншого міста морем.

На своєму власному острові майстри потай від решти республіки і світу обмінювалися секретами і вдосконалювали майстерність - щоб час від часу демонструвати світові настільки дивовижні речі, що ніхто не вірив у їхню рукотворність. Подивіться самі, хіба люди здатні на таке? Не інакше як римські боги затрималися на острові, щоб докласти до цього руку.

Кажуть, склодуви жили у Венеції ще з часів Риму, отже, у них було багато часу, щоб відточити майстерність. До Середніх віків їхні творіння були вже відомі всьому цивілізованому світу. Майстри з Мурано славилися насамперед тим, що вміли надавати склу неймовірно тонких і складних форм, а ще - розфарбовувати його у фантастичні кольори. Венеціанська республіка жила торгівлею; на ринках і в портах можна було добути не тільки рідкісні речі, а й рідкісні ідеї. Вважається, що технології фарбування скла майстри Мурано запозичили у Єгипту, який славився чудовим кольоровим склом ще з часів фараонів. Однак венеціанці не просто запозичили технології - вони розвинули і поліпшили їх, а також навчилися робити те, що навіть єгиптянам було не до снаги - прозоре скло.

Створити кришталево прозоре скло непросто. Однак справедливості заради єгиптяни не робили його не тому, що не вміли. Вони вважали прозоре скло нудним і некрасивим, на яке просто не варто витрачати сили. Інша справа скло кольору рубіна, смарагду, сапфіра! Однак венеціанці вперше розгледіли в прозорому склі красу і витонченість: створене в XV столітті скло, що виблискує, немов кришталь, так і називалося - cristallo. Воно дуже швидко підкорило всю Європу, де його незабаром почали цінувати навіть вище, ніж сам кришталь!

Келих із кришталевого скла

Ще один винахід муранських склодувів - авантюринове скло. Майстри знову майстерно обійшли природу, створивши темне матове скло з вкрапленнями мідної крихти, неймовірно схоже на красивий камінь, різновид кварциту з «блискітками» слюди. Щоправда, в авантюриновому склі замість слюди блищала мідна крихта. Кажуть, що воно вийшло випадково (a ventura) у якогось майстра, який у запалі роботи не помітив металевих стружок, що потрапили в скляний розплав. Однак результат вийшов просто чудовим - і навіть дав назву тому самому каменю, на який був так схожий. Так-так, вірно, камінь авантюрин отримав назву від скла, а не навпаки!

Авантюринове скло крупним планом

Зараз при згадці про муранське скло найчастіше спадає на думку його різновид з гарним ім'ям millefiori, в перекладі - «тисяча квітів». Міллефіорі - це багатошарове кольорове скло, в якому шари складаються в химерні візерунки, орнаменти, але найчастіше - в квіти (звідки і назва). Подібні техніки були відомі й раніше: багатошарове візерункове скло знали і в Єгипті (звісно ж), і в Римі, і навіть у далекій Ірландії. Але саме в Мурано техніка міллефіорі досягла свого піку. Яскраві, химерні візерунки муранського скла не сплутати ні з чим!

 Намистини зі скла millefiori

Найбільшим майстром-склодувом заслужено вважався Анджело Баров'є, який жив у XV столітті, склодув у четвертому поколінні. Йому належить створення двох абсолютно нових різновидів скла. Перше - lattimo, «молочне», гладке, матове біле скло, яке на вигляд не відрізняється від порцеляни. Другий - calcedonio, «халцедонове», гладке скло з різнобарвним металевим відливом. 

Фігурка задумливого мексиканця зі скла lattimo

Скульптура зі скла calcedonio

Коли міць Венеції почала згасати, почали забуватися і секрети скляної майстерності. На багато років виявилися втраченими і яскраве міллефіорі, і благородне латтімо, і фантастичне калцедоньо... Доки 1920 року художник Ерколе Баров'є, далекий нащадок майстра Анджело Баров'є, не вирішив відродити забуте мистецтво. І йому це вдалося! Він повернув з небуття багато технік, які, здавалося, були назавжди втрачені, і фактично воскресив мистецтво створення скла. Зараз муранське скло - не тільки високе мистецтво, а й всесвітньо відомий туристичний бренд. А сімейна компанія Barovier & Toso, заснована Ерколе Баров'є, існує й донині. 

Женя Орінго