В кожній професійній сфері є певні показники досягнень. Щоб справити враження у світі кулінарії можна навчатися в престижній школі, отримати нагороду чи відгук від впливового критика, гнатись за кількіснми показниками та різноманітними рекордами. Якщо ж хочеться, щоб політ до вершини Олімпу був довгим та пройшов без потрясінь, варто зосередитись на трампліні. Основою основ майже усілякого успіху є гарна освіта і кулінарія не виключення.

Своєрідним Оксфордом у світі смаків та ароматів виступає французька кулінарна школа Le Cordon Bleu. У світі ця назва є синонімом вищого кухарської майстерності, кулінарного академізму. Навчання тут – практично гарантія успішного майбутнього у працевлаштуванні: ресторани по всьому світі намагаються мати фахівців, які пройшли підготовку в Le Cordon Bleu. І хоча школа має розлогу мережу по всьому світові (це більш як 50 навчальних закладів у 23 країнах, на п’ятьох континентах), навчання в ній не кожному по кишені та під силу — середня вартість навчання в залежності від обраного курсу стартує від 13000 евро, а сам процес осягання основ кулінарії потребує витримки й уваги. Та все ж серед її випускників трапляються й українські імена. Як таким золотим квитком до успішного майбутнього скористався здобувач найвищого балу в Le Cordon Bleu, Євген Клопотенко, ми зараз дізнаємось.

Людині, що мало цікавиться розвитком кулінарії як однією з ланок національної культури, може здатися перелік гастрономічних досягнень пана Євгена доволі очікуваним. Власний блог, сайт, мережа ресторанів – чи не найрозповсюдженіший шлях кухарів по кар’єрних сходинках. Та при ближчому знайомстві з’являється чимало разючих деталей. «Моя мета – показати світові Україну через нашу їжу і смаки», – стверджує Євген Клопотенко. І йому це вдається!

Якщо зустрічають по одягу, проводжають по розуму, то всі важливі справи вирішують за столом. І це не завжди довжелезний стіл переговорів, адже часто домовленості укладаються під дзвін бокалів та стук виделок по тарілках. Про значення кулінарії в побудуванні держави та соціуму цей харизматичний та енергійний шеф-кухар та ініціатор важливих програм по укріпленню української ідентичності через національну кухню знає майже все.
Євген – людина різностороння та за кілька років встиг запалити вогник зацікавленості в різних проєктах. Шанувальників ток-шоу він зачарував на програмі «Майстер Шеф», любителів домашніх експериментів привабив численними майстер-класами для дітей та дорослих. Тим, хто цікавиться історією та збереженням стародавніх рецептів, запропонував документальний фільм «Борщ. Секретний інгредієнт» та кілька збірок рецептів. Прихильникам реформ та змін до вподоби Євгенова цілеспрямованість у реорганізації застарілих нормативів громадського харчування.

Завдяки наполегливості Клопотенка досконально змінилося меню в дитячих садочках та школах, хоча й не без критики. Мабуть, тільки людина без доступу до інтернет-мережі не стикалася з запальними суперечками навколо змісту дитячих тарілок. Поки одні відстоювали право дітлахів на гливкі макаронні вироби, бо так звично, інші проштовхували в маси рагу з бобовими та м’ясо, тушковане з буряком. Та все одно вклад Євгена у відродження та популяризацію нашої, української кухні важко переоцінити. У 2018 році був створений та затверджений на офіційному рівні рецептурний збірник зі 110 новими стравами для шкільних їдалень. Станом на початок 2020-го року за новим рецептурним збірником готували у майже 5000 шкіл по всій країні.

Це разючі зміни у тій сфері, що десятиліттями зберігала недоторканість. На черзі оновлення меню українських воїнів – Євген має мету додати до раціону веганські та безглютенові страви. Адже перші спроби реанімувати банальну тушківку зустріли в лавах ЗСУ тільки позитивні відгуки. А найбільш сумне враження на пана Євгена створює меню державних лікарень. Зміни в цій галузі потребуватимуть неабияких зсувів у законодавстві, та головне, що амбітний український кухар сповнений оптимізму.
Зміни в нормативах, переорієнтація профтехзакладів ще на рівні підготовки кухарів та сприяння розвитку нового покоління, що ще з садочка знайомиться з корисною, різноманітною, яскравою українською кухнею, мають поступово викоренити вплив радянщини на формування наших смаків. Бо на думку Євгена Клопотенка, поки ми будемо передавати отой кулінарний досвід, що створювався від безвиході та дефіциту, про національну ідентичність годі й думати. Їжа за радянських часів була одним з інструментів пропаганди й від неї не вимагали бути ані красивою, ані різноманітною. Головне, щоб середньостатистичний радянський робітник отримав певну кількість вуглеводів та повернувся до робочого місця з твердим бажанням виконати п’ятирічку.

В той час як українська кухня не тільки дуже смачна, а ще чи не одна з найдемократичніших, бо має страви на будь-який смак та гаманець. Тож перехід до традиційних смакових орієнтирів зовсім не передбачає зайвих витрат.

Це як з борщем. Його люблять й поважають у кожній українській сім’ї при тому борщ може бути різним, в залежності від наповнення холодильника: чи то пісним, чи поживним, з м’ясцем, з квасолею, карасями чи чорносливом. І звісно з пампушками та часником. Тільки й встигай експериментувати та бити по руках набридливу русню, що настирливо тягнеться лапами до тарілки й ніяк не змириться з українською пропискою борщу. А нервувати є чому. Адже статус українського борщу підтверджено залізобетонними аргументами та це чи не найгучніший успіх Євгена. Саме він подав страву до ЮНЕСКО аби її включили до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. Разом із каструлькою червоного наваристого борщика до цього переліку внесли ще близько 15 інших страв.

«Раніше Україна була частиною світу на мапі, а зараз вона стала частиною світу культурного – і це прямо уххх!» – не приховує захоплення Клопотенко. Його місія – відкрити українську кухню для всього світу, та вивести за пізнаваністю наш борщ на вищий рівень. Та головне – єднання, що є неодмінною рисою дружніх посиденьок за столом. Бо їжа зміцнює, об’єднує та надихає, а українська кухня не тільки підтримує фізичні сили, а й живить душу. Душу всієї нації.

Наталія Орінго