Для чого люди відвідують музеї? В мистецьких залах відвідувачі милуються позачасовою красою та багатою уявою, в наукових — безмежністю розуму, в природознавчих відкривають для себе найвіддаленіші куточки Землі разом з її мешканцями, а в історичних шукають факти про минуле планети та цивілізацій, що населяли її впродовж тисячоліть.

Хай там як, передусім ми прагнемо стикнутись в стінах музею з правдою, бо вважаємо представлені в ньому експонати та дописи незаперечними фактами, для відкриття яких знадобилось чимало часу.

А якщо раптом виявиться, що представлений експонат — фікція, підробка або навіть жарт? І справа не в майстерно зроблених копіях, на яких наживаються злодії. Все частіше митці обирають підробку як інструмент привернення уваги не стільки до власної творчості, як до самих глядачів. Дивовижно, але несправжні твори мистецтва відтворюють напрочуд чесну картинку нашого суспільства.

Ось цей шматок бетону з карикатурним малюнком в стилі доісторичного скального розпису в 2005 році з’явився в приміщенні Британського музею як малюнок легендарного Бенксі. Персоналу знадобилось три місяці, щоб розгледіти в ньому підробку. Але репутація музею була настільки непорушною, що всі, хто встиг відвідати заклад до розкриття правди, не сумнівалися в авторстві роботи. Цей випадок нагадав мені одну містифікацію куди більшого масштабу. Ви чули коли-небудь про прадавню цивілізацію Ллурос?

Це королівство залізного віку належить до найбільш засвідчених культур Малої Азії. Розташований на території сучасної Туреччини, Ллурос був сусідом більш відомого королівства Лідія. До наших днів дійшло чимало предметів побуту та об’єктів культури, які зберегли в собі багато цікавих фактів про життя й вірування його мешканців. Посуд, фрески та прикраси, ігрові дошки та скульптури,  музичні інструменти, що дивом збереглись, утворюють найповнішу добірку знань про цю древню цивілізацію. Вперше виставка, присвячена Ллуросу, яка окрім артефактів, включала коментарі науковців та карти розкопок, побачила світ у 1972 році. І цей безперечно значущий для науки захід виявився… повною містифікацією.

Кожний зі 150 предметів був сучасним витвором, вдало замаскованим під доісторичний. Автором жарту виявився професор мистецтва Норман Дейлі. І на відміну від випадку з підробленим малюнком Бенксі адміністрація музею діяла сумісно з автором. Адже метою експозиції біла не прадавня цивілізація, а наша здатність сприймати речі в контексті та поза ним.

Все виглядало вкрай правдиво: експозиція поділена на різні періоди культури: «ранню архаїку», «архаїку», «пізню архаїку», «середній період» та «занепад ». Були представлені переклади ллуроської поезії  та звукові доріжки з реконструкціями церемоній і пісень, а також каталог виставки з вигаданою бібліографією та глосарієм термінів ллуросіан. Виставлені предмети були тріснуті та розбиті, з патиною та інкрустацією, через що вони виглядали так, ніби вони пережили століття. І це не дивно, адже на створення цієї фантазії Норман витратив роки та гори матеріалу:  пінополістирол, метал, фарбу, фаянс, каміння і навіть сучасні предмети побуту.

Наприклад ця ніби-то прадавня масляна лампа є нічим іншим як зістареним пресом для цитрусових. Але якщо додати до неї табличку з археологічними «фактами», глядачі забувають власний досвід сприйняття речі та починають дивитись на неї як на артефакт.

А ще були стародавні двері, на поверхні яких уважний глядач обов’язково помітив би вибитий надпис «Хонда», якби хоча б трохи засумнівався в правдивості запропонованої інформації. Норман Дейлі перетворив купу мотлоху на істинно цінні речі, лише презентувавши їх як частину втраченої цивілізації. І тільки від глядачів залежало, побачать вони в цьому сліди сучасного суспільства чи стародавню цивілізацію. Чи відмовляться вони сприймати сучасні предмети в прадавньому контексті, чи контекст переконав би їх повірити в брехню?

Наталія Орінго