Існує два типи вчителів літератури. В перших на заняттях усі сплять, а в задані твори старанно переписують думки критиків про те, «що хотів сказати автор». Другі ж відчиняють перед нами величезний світ книжок – і пропонують зробити перший крок. Другий й наступні сто кроків ви зробите самі.

Мені пощастило: моя вчителька з літератури незмінно сяяла очима й вела заняття так, що хотілося затамувати подих. Ми – тридцять дві довірливі душі – подорожували за нею колами Пекла й безмежними океанськими просторами, хихотіли над оповіданнями О. Генрі й надовго замовкали над казками Оскара Уайльда. Думаю, що за свій майбутній вступ на філологічний факультет я маю дякувати саме їй, щиро закоханій у свій предмет. І тільки значно пізніше, вже познайомившись з купою літературної критики й спробувавши викладати самій, я зрозуміла як це насправді важливо: розповідати про книжки з любов’ю й щирим захватом, без моралізаторства й поділу літератури на «добру» і «погану». Адже перш за все книжки повинні радувати – і знаходити нових читачів.

Якщо вдуматися, саме цим: популяризацією улюблених книг і обміном вражень та радості від читання й займається ювелірно-літературний клуб «Екслібрис». Ба більше, підозрюю, що з його сесій можна дізнатися нічим не менше, ніж з пересічного шкільного курсу літератури. Згадаємо, що ми прочитали разом?

Наш клуб починався з безсмертної класики, «Маленького принца» Антуана де Сент-Екзюпері – можливо, саме ця щемка історія й задала подальшу тональність «Екслібрису». Ось вже не перший рік люди, які знають що «Найголовнішого очима не побачиш», приміряють срібну каблучку «Це шляпа?» як таємний код, по якому впізнають с в о ї х.

На фото: каблучка "Це шляпа"

Трохи пізніше ми наважилися прочитати й відтворити в сріблі й ще більш «дорослу та серйозну» книгу Екзюпері. Пустелями «Цитаделі» кожен блукає наодинці – й кожен виносить звідти щось своє – але як добре, коли потім ці філософські відкриття можна обговорити!

На фото: каблучка "Цитадель"

Хто ж не чув про «Алісу в Дивокраї», книжку для дивних розумників? Чудернацькі створіння й загадки на логіку, мудрі поради, до яких ніхто не долучається й божевільні королеви… Скільки не зазирай у кролячу нору, там все рівно знайдеться, чим здивувати. Але як добре, коли є кого запросити на «Чаювання в Країні Чудес»!

На фото: сережки "Чаювання в Країні Чудес"

Як не крути розтріпані томики казок Андерсена чи Астрід Ліндґрен – а все-таки виходить, що ми дорослішали на досить похмурих казках. Займається попілом кохання олов’яного солдатика, тане в солоній морській піні Русалонька, Міо йде назустріч чорному лицарю Като з кам’яним серцем, а брати Лев’яче Серце наважуються на стрибок у невідоме… Але в казках нашого дитинства є і надія – вона бринить тоненьким срібним струмком й не зникає з часом. Може, тому так приємно їх перечитувати?  

На фото: підвіс "Мости в Країні Дальній"

О, дорогоцінна пригодницька література! Скільки нудних годин й днів врятувала жвава фантазія Жуля Верна чи Марка Твена…  Як приємно було заховати під підручником фізики цікавезний роман й полинути в світ власних мрій. Та й досі ні-ні, а знайдеш у кишені скляну кульку чи спіймаєш себе на уважному розгляданні морських хвиль: де там пливе відважний Немо, які підводні дива йому відомі? Так, навіть дуже серйозним дорослим потрібний простір для фантазій – і талісман, який дозволяє в нього перенестися.

На фото: сережки "Таємничий острів"

А ось трагедіям Шекспіра так часто не щастить: в шкільній програмі їх, звісно, не оминають увагою, але… як важко відчути справжню красу за заштампованими фразами. Тож з автором «Ромео та Джульєтти» варто знайомитися вдруге пізніше й добровільно – гарантована купа цікавих відкриттів! А потім краса складно сплетених рядків перевтілиться в красу срібних візерунків й зможе додавати краплю романтики в кожен з ваших днів.

На фото: каблучка "Сонет Шекспіра"

Тягнуся за наступною книгою… але тут лунає дзвоник. Час перепочити й набратися сил перед наступною сесією «Екслібрису». А якщо у вас є приємні спогади про уроки літератури, запрошую поділитися в коментарях!

Ольга Орінго