Не припинити творити попри життєві обставини — задача мінімум для людей творчих професій. Адже для них заглибленість у мистецтво це не просто поклик душі, а і єдиний спосіб заробітку.
А «голодні художники» пишуть натхненням лише в чиїхсь фантазіях. В реальності ж їм доводиться вдаватись до усіляких хитрощів, аби утриматись в професійній колії. Бо вибагливе натхнення не любить примусу, йому, бачте, подавай невимушену легкість буття. Погляньмо, як боролися з набігами нехочунів видатні митці — мені здається, в них є чому повчитися.
Декому допомагає банальна звичка працювати. Навичка, доведена до автоматизму, зрештою принесе свої плоди. Таким підходом користувалась Симона де Бовуар і, завдяки тому, що приділяла письменництву будь-яку вільну годину, легко продовжувала почате навіть після перерви. Тому Симона усюди носила з собою блокнот і ручку, адже ніколи не знаєш, де тебе спіткає можливість попрацювати.
Король жахів й одночасно найпродуктивніший письменник сучасності Стівен Кінг також дотримується певного робочого ритму. Його мінімум на день — 10 написаних сторінок. Завдяки цій традиції ми не встигаємо засумувати перед виходом нової книги улюбленого автора.
Та те, що одним дається легко й невимушено, іншим приходиться виборювати у боротьбі з лінню та спокусами. Оноре Де Бальзак був вимушений тримати себе буквально запертим у кімнаті, щоб дотримуватись щільного робочого графіка. Це допомагало письменнику працювати 18 годин на добу, підживлюючи організм лише кавою у кількості 40-50 чашок.
Трумен Капоте, автор «Сніданку у Тіффані», не ховався за дверними засувами, тож близькі могли побачити, що письменник має звичку працювати… у ліжку. Писав свої твори він лежачи з сигаретою або чашкою кави і поступово переходив до алкогольних напоїв. Дійсно, як інакше можна було так звабливо зобразити історію Голлі Ґолайтлі?
Джоан Ролінґ вважає, що головне у високому ККД письменника не його орієнтація у просторі, а планування. Перед тим, як перенести свої фантазії на папір, вона робить ретельне дослідження героїв, будує таблички та креслить графіки й схеми. Та все ж таки робота не за натхненням, а під примусом призводить до накопичення стресу, а там й вигоряння недалеко. Тож добре, якщо за спонукальними діями йде щось, що допомагає перезавантаживсь. У художниці Джорджії О’кіф був вельми дивний спосіб розрядки — вона гуляла власним садом, шукала в ньому гримучих змій й вбивала повзучих. А потім хизувалась трофеями перед друзями.
Куди більш банальний, але не менш дієвий спосіб розвантаження був у Зигмунда Фройда — 20 цигарок на день й щорічна тримісячна відпустка. Та досвід Еміля Золя каже нам, що всі хитрощі марні, якщо в тебе нема дороговказної мрії. У нього така була — створити щось таке, через що його мати буде ним пишатися. Саме вірність мрії допомогла Емілю виховати в собі неабияку завзятість. В результаті він писав 1000-2500 слів на день й мав звання «літературної машини».
А які методи боротьби з нехочунами використовуєте ви?
Наталія Орінго
