Велика заслуга письменника Артура Конан Дойла, окрім того, що він подарував світові свого харизматичного героя-детектива, полягає в популяризації дедукції. Якщо раніше цим науковим підходом до відкриття істини вільно оперували математики та фізики, то після приголомшливих розслідувань Шерлока Голмса та Доктора Ватсона, дедукції підкорились й інші галузі.

Хоча автор книги «Наука Шерлока Голмса» Стюарт Росс вважає, що Конан Дойл вводить читача в оману, невірно трактуючи термін дедукції (спосіб мислення, за якого приватне шляхом міркувань виводиться із загального). Аналізуючи сюжети романів, він схиляється до протилежного методу збору інформації — індукції (спосіб мислення, за якого міркування будуються від часткового до загального), а інколи взагалі до третього – абдукції (витягування ймовірності з окремих випадків). Хай там як, а творчість англійця досі є еталоном детективного жанру. Вигаданий ним образ винахідливого детектива виявився настільки популярним, що публіка почала переносити якості героя на письменника. Наскільки така теорія виправдала себе, показав один загадковий і цілком реальний злочин. Отже, справа викрадання королівських коштовностей!

6 липня 1907 року сер Артур, гербовий король Ольстеру в 1893—1908 роках, з жахом виявив пропажу коштовностей ірландської корони. Ситуація ускладнювалась тим, що скарб востаннє бачили майже місяць тому. Щоб мати уявлення про масштаби трагедії, лише уявіть, що вартість вкраденого на сьогодні становить 5 мільйонів доларів. Викрадені коштовності були церемоніальними прикрасами Ордена Святого Патрика, елітного британського лицарського ордена. Для створення набору було використано 394 дорогоцінні камені з коштовностей англійської корони. Так на кону опинилась репутація самого сера Артура та Дублінського замку, резиденції британської влади в Ірландії.

Зрештою цей ореол загадковості навколо гучного злочину став привидом для залучення екстрасенсів. Не знаю, чи виглядало це так само театралізовано, як на відомому ток-шоу, але не принесло справі жодної користі. Щоб відмовитись від допомоги духів, слідчим вистачило всього одного разу, коли вони за наведенням майстрів тонких матерій «перерили» місцеве кладовище.

Складності розслідуванню додавала не стільки вправність злодія, як недогляд і хаос, які відбувались навколо цінних регалій до викрадення. Першою помилкою була ідея перевезти коштовності з банківської скриньки до Бедфорд-тауер замку. Через те, що сейф не проходив у двері камери зберігання, його розмістили просто посеред бібліотеки замку — кімнати, що завжди була повна відвідувачів. Сам сер Артур також не відрізнявся обачністю: часто був напідпитку та постійно губив ключі від сейфа. Та це не завадило йому виключити власну причетність до нещасного випадку й звинуватити у злочині чоловіка на ім’я Френсіс Шеклтон. Той обіймав високу посаду в офісі священників і мав легкий доступ до коштовностей. Та розслідування не рушило з місця, бо підозрюваний мав алібі. На відміну від самого вікарія. Зрештою, зазнавши повної поразки, слідчій комісії не залишалось нічого іншого як звинуватити у злочині сера Артура. Так зганьблений вікарій втратив свою посаду в Дублінському замку.

Ви спитаєте, а до чого тут Артур Конан Дойл? З огляду на його неперевершені здібності у вигадуванні та розв'язуванні детективних сюжетів, слідча комісія запросила письменника приєднатись до розслідування. Та попри очікування полісменів поява Дойла ніяк не вплинула на хід розслідування. Зрештою вся його участь у справі звелась до дружньої підтримки вікарія. Але почутого й побаченого виявилось достатнім для письменника, щоб згодом використати цей досвід в роботі над твором «Крееслення Брюса-Партінґтона».

Що ж до коштовностей, їх так і не знайшли й навряд вже знайдуть. Зацікавлені історичними розслідуваннями ентузіасти вважають, що регалії скоріш за все були розібрані та продані. А це значить, будь-яка прикраса у світі може мати в собі один з 394 зниклих діамантів королівської скарбниці.

Наталія Орінго