Магічний реалізм буває не тільки витонченим і романтичним - зустрічаються серед химерних вимірів й сумні, іронічні та відверто страшні; паралельна магічна реальність іноді виявляється зовсім не тим, чим читачеві хотілося б, і все-таки відірватися від неї неможливо. Сьогодні згадаємо майстра недоброї магії та сомнамбулічних історій, Мілана Кундеру.

Говоримо "Мілан Кундера", маємо на увазі "Нестерпну легкість буття". Це зрозуміло, проте не цілком справедливо. "Нестерпна легкість буття" - роман рваний, хаотичний, філософський, сповнений роздумів, авторських думок і провалів у якусь іншу реальність... Магічний реалізм як він є. Однак це роман ще й один із найменш політичних в письменника, якщо можна так висловитися. 

Так, так, усе правильно - магія і політика в одній фразі - це дуже характерний для Кундери спосіб роботи. Політики в його творах завжди багато, навіть у найбільш філософських і абстрактних його романах від неї не дітися нікуди - вона оточує, ставить рамки, а часом і стає причиною розриву реальності... Втім, нічого дивного, якщо згадати, в який час жив автор.

Мілан Кундера народився у 1929 році, застав Першу Чехословацьку Республіку, Другу Світову війну, і радянську окупацію - коли радянські війська захопили Чехословаччину, молодий Кундера тільки-тільки закінчив університет. Він планував стати режисером, викладати в Карловому університеті в Празі, займатися вільною творчістю... але політика внесла свої корективи у життя - дуже знайома історія... А щоб творити в окупованій країні, потрібно мімікрувати під окупантів, підлаштовуватися під поточний момент, чи йти в підпілля, чи не творити взагалі. Вільна творчість у невільній країні? Нонсенс - це можуть підтвердити і наші недобрі сусіди...

На фото: каблучка "До і після"

Спочатку Кундера обрав перший шлях і спробував звикнути до нового життя, навіть вступив до комуністичної партії, але дуже скоро звідти вилетів із формулюванням "за зайвий індивідуалізм"  Мімікрувати не вийшло, довелося йти в підпілля - як і багато авторів в умовах тоталітаризму, Кундера писав у стіл, а у вільний час знаходив віддушину в спілкуванні з чеськими дисидентами. Тоді ж потоваришував із Вацлавом Гавелом, молодим драматургом, через тридцять років - президентом незалежної Чехії (щоправда, ніхто з них тоді ще про це не думав)...

А потім стався 1968 рік, Празька весна, час надій і натхнення - і час, коли дружба Кундери і Гавела дала тріщину. Здавалося б, обидва брали активну участь у подіях 1968 року, обидва чинили опір радянському вторгненню - проте дуже по-різному сприймали те, що відбувалося. Для Гавела повстання 1968 року було абсолютно провальним: Чехія не отримала ані політичної свободи, ані демократичних реформ, лише марні жертви; для Кундери ж Празька весна стала переломною подією: адже чехи зуміли отримати головне - відчуття духовної свободи. А заодно показали всьому світові, що не готові змирятися з окупацією - хіба це не перемога? 

Ні, відповів Гавел, - чого вартий дух, коли тіло сидить у в'язниці?.. Напевно він сприймав Кундеру як ідеаліста, що витає в хмарах, а Кундера ж напевно вважав свого друга недалекоглядним і приземленим. На цьому вони й розійшлися і, забігаючи наперед - їх не примирила навіть Оксамитова революція.

І все-таки духовна свобода, захист душі від тоталітаризму важливо - на цьому Кундера наполягав до кінця. Усі його есе - а Кундера був ще й талановитим публіцистом - про це, про збереження духу і культури як того єдиного, заради чого серцю варто битися. Радянську окупацію Кундера вважав колонізацією - а хитрі колонізатори завжди знищують культуру і дух насамперед. Тому в його романах провал у паралельну реальність, у фантазії, у сни - один зі способів осмислити реальність поточну.

У 1975 році Кундера ризикнув і емігрував із Чехословаччини до Франції, а у 1979 році опублікував роман "Книга сміху і забуття", за що на колишній батьківщині удостоївся позбавлення громадянства. Не дивно, що у Чехію Кундера більше не повертався і не хотів - навіть після Оксамитової революції, навіть коли колишній друг Вацлав Гавел нагородив його державним орденом. Можливо, вважав, що настільки дорога йому свобода духу нескоро повернеться в країну, понівечену окупацією. Проте в публічному просторі Кундера продовжував відстоювати незалежність Чехії та Центральної Європи, наполягати на тому, що радянська окупація - не "внутрішня справа", а трагедія і загроза для всієї європейської цивілізації. Знав би він, наскільки виявиться правим... До речі, найзапеклішим опонентом Кундери був Йосип Бродський - йому настільки не подобалися порівняння радянського союзу з колоніальною імперією, що він удостоїв письменника прізвиська "чеське бидло" - заслужити таку ненависть ще постаратися треба.

Кундера не позиціонував себе як політик, був письменником і мислителем, однак що поробиш, якщо політика постійно знаходить тебе, і від неї не сховаєшся навіть у паралельному вимірі. І Кундера робив найкраще, що міг - не відвертався, не ховався, але дивився в обличчя, вивчав, вчився обходити і битися. Літературна магія стала його зброєю, вона ж не дозволила скотитися до памфлетів на злобу дня, а такого здорового ставлення до дійсності варто повчитися. Особливо якщо урок дає майстер сновидінь і магії.

Ольга Орінго