Зустрічали в мережі геніальне пояснення для малечі, чому тепер ми не святкуємо Новий рік з Дідом Морозом? “Він був старенький і помер, а з нами лишився Святий Миколай”. Якщо для вашої родини радянський новорічний дід також більше неактуальний, то читайте лонгрід про те, як це пояснити родині.

Є відома фраза про те, що вигравати війни Московії допомагає Генерал Мороз, що знищує і французів під Москвою, і німців під Ленінградом. Чесно кажучи, і Дід Мороз видається мені кимось типу перевдягнутого російського ГРУ-шника, що вдало працював під прикриттям з метою пропаганди. Мороз із слов’янського фольклору — це зовсім не добрий персонаж з подарунками. А той, що може вбити тебе, якщо ти необережно вихопився в ліс без теплого одягу. Згадайте “Морозко”, який все питав дєвіцу, чи їй тепло. Морозом, що забере тебе до лісу і згодує вовкам, лякали неслухів. На Щедрий вечір українські господарі тричі кликали його їсти кутю, а тоді замовляли: “Як не йдеш куті їсти, то не йди й на жито, пшеницю й усяку пашницю!” До речі, тричі покликати Діда Мороза слід було і радянським дітлахам.

Але вигадала його не радянська влада, як зараз іноді вважається. Дід Мороз з’являвся на листівках ще й до 1917-го, а церква скоса поглядала на цього персонажа. Червоні заборонили його разом зі святим Миколаєм, а до купи ще й ялинку ставити не дозволяли. Якийсь час пройшов у намаганні ввести свої нові свята, чого вартували тільки “октябрини” замість хрестин! Але стало зрозуміло, що без зимових свят народу жити не стало ані краще, ані веселіше, тому 1935 року новорічні ялинки, а з ними й Діда Мороза, реабілітували. Діду виділили кремлівський зал і наділили його широкими святковими повноваженнями. А в допомогу поставили Снігуроньку — ще одну язичницьку істоту. Снігову бабу ж про всяк випадок перехрестили в Сніговика, щоб не виникло плутанини.

Журнали й газети, а за ними й бідолашні працівники освіти, повторювали дітям та їхнім батькам, що радянське свято Нового року куди ліпше за буржуазне Різдво. Старе покоління дивувалося: до буржуазії з діда-прадіда не належали, гречку сіяли й коней водили, а святого Миколая празнували… Але як влада сказала, так тому і бути. Ще й календар змінився з юліанського на григоріанський, і тепер Різдво було відсунуте аж на наступний календарний рік, а день Миколая став відрізаним від череди свят і потроху відпав від неї. Пам’ятаю, як уже в двотисячні я дивувалася колядці: “А що перший празник — Рождество Христове… А що другий празник — Святого Василя… А що третій празник — Святе Водохреща!”

Найцікавіше в цьому те, що Дід Мороз у його святковому образі — абсолютна калька з західного образу Санта-Клауса. Добрий дід, що не дуже-то й пов’язаний з церквою, бо митри й ризи вже не носить, приходить до тебе і лишає подарунки. Повинен був би ще й різочку, та на Заході, як і в СРСР, неслухняні дітки давно не отримують “карних” подарунків. Виходить, що за давньою московитською традицією, ані вкрасти нормально не спромоглися, ані свого цікавого вигадати не змогли.

Дітки, а зрештою, і всі ми, люблять історії. Яку історію можна розповісти про Діда Мороза? Хто він, звідки у нього шуба й чарівний посох? Він має онучку, але не має дітей, його люблять лісові звірята попри всяку логіку природи, та ще й живе у Великому Устюзі. Святий Миколай — реальна історична особа, його життєпис можна викласти дитині хоч у релігійній, хоч у світській манері. Микола-чудотворець дійсно робить дива, а ще він знаний благодійник. А роль благодійника, чи то волонтера, зараз узагалі знайома кожному українцю, навіть маленькому.

Здається, російський дід на ці новорічні свята доживає останні дні в своєму уявному пануванні над українцями. “Був старенький — і помер”, — хочеться констатувати якнайшвидше. Мораль моєї казочки всі зрозуміли, малята?

Анастасія Орінго