Які асоціації виникають у вас, коли хтось поруч каже «Фі»? Певно, очікуєте побачити щось неприємне і навіть огидне? Приблизно за таким «бридотним» критерієм в стінах Бодліанської бібліотеки Оксфордського університету наприкінці 19 століття була сформована унікальна колекція книг.
Як і решті інших колекцій їй назначили певну літеру-класифікатор з грецької абетки. І за іронією долі або через своєрідне почуття бібліотекарів, такою літерою стала «ϕ» (давньогрецькою вимовляється як [pʰé͜e].
Що ж за книги містились в цій добірці? На початку це були провокативні, занадто сміливі, незручні для того часу фоліанти, що містили еротичні описи, ілюстрації й згадки. Їхня частка в загальному обсязі дуже маленька — 2100 книг серед 13 мільйонів. Проте зміст колекції миттєво перетворює її на одну з визначних і справа не в забороненому плоду.
Створена на піку вікторіанської сором'язливості, колекція «Фі» Бодліанської бібліотеки була розроблена для захисту молодих умів від «аморальних» книг. Бібліотека має право на отримання копії кожної книги, виданої у Великій Британії, і це частково пояснює розмір колекції «Фі». У 1857 році літературні твори не тільки регулювались законом про непристойні публікації, а й проходили перевірку дуже сумнівним тестом Хікліна. Цей тест не оцінював твір загалом, лише у відриві від контексту. Якщо про певний уривок можна було сказати, що він «розбещує тих, чиї уми відкриті для подібних аморальних впливів», то такий матеріал визнається непристойним.
Тому в колекції «Фі» поруч з ілюстрованим томом «Книги кохання Овідія» стоїть «Улісс» Джеймса Джойса, «Портрет Доріана Грея» Оскара Уайльда і, звісно, тут зберігається перше видання книги Девіда Герберта Лоуренса «Коханець леді Чаттерлей», яка була заборонена у Великій Британії впродовж трьох десятиліть після публікації в 1928 році. Примірник першого видання, підписаний самим Лоуренсом, довелося контрабандою ввезти в дипломатичній пошті, щоб обійти британські закони про цензуру.
Проте сонети Шекспіра з відвертими, але більш романтизованими та поетичними сценами, вигнанцями не стали. Це дає нам уявлення про минуле розуміння смаку та моралі, сексуальності та доречності й про те, як вони змінювалися з часом.
Зрештою сюди потрапляли майже всі книги, що підпадали під дію закону про непристойність, тож бібліотекарі певним чином зберегли культурно важливі видання, активно скуповуючи книги. Зберегли не тільки від державної машини, а й від читачів-моралістів. Хоча на колекцію діяли обмеження, студенти могли отримати доступ до матеріалів «Фі». Для цього було достатньо запита від викладача, та останнє слово завжди залишалось за бібліотекарем.
У 20 столітті «непристойна» колекція неабияк виросла, адже відверті розмови авторів з читачами перестали сприймати як «аморальні впливи». До того ж окрім книг та періодичних видань з відвертими текстами, сюди почали додаватись публікації про наркотики. Лише у 2010 році керівництво бібліотеки зрозуміло, що час давно розставив всі крапки над «і» в питаннях особистих відносин між людьми, прав на вираження поглядів та свободи свобода слова, і доречно повернутись до головної ролі бібліотек в суспільстві – робити книги доступними для всіх.
Наталія Орінго
