Цікаво, що саме спонукало людство вигадати лічбу та засоби для складних арифметичних операцій? Наукова цікавість чи жага до накопичення ресурсів й потреба вести їхній облік? Здається, обидві причини цілком могли стати поштовхом до винаходу, адже і стародавньому астроному, і заможному торгівцю в якийсь момент стало бракувати для розрахунків власних пальців та пам’яті.
Пропонуємо не заглиблюватись аж надто ретельно в історію інструментів для обчислень, а зупинитись лише на тих, що можуть конкурувати з сучасними алгоритмами, калькуляторами та програмами. Якщо не за швидкістю дій, то за витонченістю виконання і навіть коштовною цінністю.
Особливими почестями відзначений абакус — винахід, що супроводжує нас тисячі років поспіль і майже одночасно виник у різних культурах світу: Стародавній Греції, Римі та Месопотамії, а також у Китаї, Японії та Кореї. В Україні цю рахівницю ще років двадцять тому можна було зустріти в невеличких магазинчиках, а сьогодні рамка з рухомими намистинами продовжує свій шлях як навчальний посібник з арифметики у деяких школах світу. Можливо саме через простоту ідеї абакуса майстри усіляко намагались виокремити свій інструмент з-поміж іншого, оздоблюючи його коштовними камінчиками та золотом. Округлі кісточки, кілька дротів та рамка — цей нехитрий набір деталей перетворювався на справжній витвір мистецтва у талановитих руках.
Хоча абакуси дозволяли виконувати не тільки операції складання, віднімання, а просте множення й ділення, у них існувало чимало конкурентів. За часів бароко, коли значні наукові відкриття заклали основи сучасних природничих наук, та в епоху просвітництва стався справжній бум на складні з інженерного погляду та бездоганно, з ювелірною точністю виконані пристрої для обчислення. Тоді потреба в правильних і швидких розрахунках була більшою, ніж будь-коли. Розквітли наукові галузі, включаючи астрономію та геодезію, а також архітектура та торгівля. Первісні «калькулятори» були справжньою окрасою кабінетів і дозволити собі цю математичну шайтан-машину могли лише спроможні дослідники й науковці. Зрештою саме через велику собівартість виробництва ці обчислювальні пристрої не проіснували довго.
Перші спроби опанувати числа та прості арифметичні дії з ними належать Вільгельму Шикарду, професору івриту, який при цьому цікавився астрономією, геодезією та математикою і був обдарованим механіком. За участі астронома та математика Йоганнеса Кеплера у 1623 році він завершив роботу над рахунковим годинником «Rechenuhr». Це була перша машина, яка могла механічно додавати чи віднімати до 6 чисел, про що Шикард з захватом писав у листі Кеплеру: «вона сама по собі збільшує цифри ліворуч, коли перевищує десяток чи сотню, або віднімає щось від них, коли віднімає».
За 20 років потому, у Франції, так само корпів над числами й коліщатками Блез Паскаль. Робота над обчислювальною машиною в нього тривала на рік довше, ніж у Шикарда, але результатом стало винайдення трьох типів пристроїв! До того ж «Pascaline» була елегантнішою за свою попередницю. Одна з машин Паскаля була призначена для бухгалтерського обліку і рахувала грошові одиниці, інша була створена для десяткових обчислень, а третя допомагала робити земельні обчислення.
Але ані «Rechenuhr», ані «Pascaline» не вміли множити та ділити числа. У 1727 році це вдалося реалізувати Антону Брауну — він виготовив чудову циліндричну обчислювальну машину з вертушкою, яка механічно виконувала чотири арифметичні операції. Та, здається, ще більше вражав дизайн цього артефакту: винахід був схожий одночасно на музичну шкатулку та вишуканий годинник. Це не дивно, бо свою машину Браун розробляв в подарунок для імператора Карла VI.
На жаль, більшість з цих інженерних див не збереглися, і для музеїв були спеціально відтворені їхні репліки. Проте, навіть програвши прогресу у вигляді чипів та провідників, ці дивовижні машини чудово демонструють, що навіть у науці є місце для краси.
Наталія Орінго
